З переходом від аграрного до індустріального суспільства нагальною ставала потреба уніфікації календаря та часу. Росія і, відповідно підросійська частина України, у модернізаційних процесах були в ролі наздоганяючих країн і не могли претендувати на роль того орієнтира, за яким могла здійснюватися уніфікація календаря. До того ж вже давно було встановлено значні неточності використовуваного в Росії юліанського календаря, але переходити на досконаліший григоріанський там не бажали через те, що він у 1582 році був впроваджений буллою папи Римським Григорієм ХІІІ, тобто керівником конкурента РПЦ в християнському світі.
Після повалення самодержавства роль Російської православної церкви, яка була одним із стовпів царизму, помітно впала. Зокрема, вже
Саме за григоріанським, а не, як то було раніше, юліанським календарем у 1917 році було відзначено 1 травня, яке 29 квітня 1917 року прийнятим під тиском рад рішенням Тимчасового уряду було визначене святковим днем. В "радянському" обґрунтуванні цього рішення ("Известия" від 22 (9) квітня 1917 р.) зазначалося: "До цього часу російські робітники святкували своє пролетарське свято 1 травня за старим стилем. Лише в Західному краї та Польщі робітники виходили на вулицю в один і той же день із зарубіжними братами, тобто 18 квітня. Царська влада та православне духовенство старанно охороняли старий стиль, вбачаючи у ньому символ відірваності Росії від Європи та європейської думки". Вітали це свято і українські газети, однак у них, на відміну від російських, практики подвійного датування номерів не було.
Питання про перехід на Григоріанський календар для українських урядовців було актуалізоване з початком мирних переговорів з країнами Четверного союзу у Бресті та вимушеного нападом радянської Росії укладення 9 лютого Брестського мирного договору. Але в цьому їх випередила радянська Росії, яка за день до підписання цього Договору оприлюднила декрет Раднаркому про перехід на західноєвропейський календар, згідно з яким після 31 січня старого стилю наступало 14 лютого нового.
23 лютого 1918 року на засіданні Ради міністрів УНР міністр шляхів УНР Євген Сокович порушив питання "про стиль і годину" та запропонував "установити на Україні київський час". Рада міністрів погодилася з такою пропозицією та доручила Міністерству шляхів розробити відповідний законопроект і подати його на розгляд до Малої Ради. Було визначене і мотивування нового закону, яке запропонував міністр пошти і телеграфу Григорій Сидоренко, означене у протоколі засідання Ради міністрів так: "Українська держава з заключенням миру приєдналась до європейської культури, прагне до неї — в Європі заведено новий стиль".
Доручення було виконане. Вже 25 (12) лютого 1918 року Мала Рада, яка на той час перебувала у Коростені, затвердила "Закон про заведення на Україні числення часу по новому стилю і перевод годинників на середньоєвропейський час", у якому зазначалося: "1. Завести в Українській Народній Республіці нове (григоріанське) числення часу з 16 лютого 1918 р. 16 число лютого рахувати першим числом місяця березоля (марта). 2. Одночасно з цим в Українській Народній Республіці вводиться середньоєвропейський час: 12 год. для Петроградського меридіану з 1 березоля нового стилю рахувати за 10 год. 52 хв. ранку і згідно з цим в усій Українській Народній Республіці перевести стрілки годинників. 3. Всякого роду обов'язання, котрі застає сей закон, продовжуються з 1 березоля на 13 день. 4. Всі питання, зв'язані з переведенням в життя цього закону, мають вирішуватися кожним міністерством по приналежності". Інакше кажучи, цим рішенням уніфікувалися за європейським зразком не лише дні, а й години та хвилини.
З того часу Україна живе за григоріанським календарем, "новим стилем", який у належних Австро-Угорщині українських землях діяв задовго до 1918 року. Щоправда, у 1919 році був нетривалий період, коли час "повертався назад" — білогвардійці Денікіна, які окупували значну частину України і навіть 31 серпня зайняли Київ, користувалися юліанським календарем. Однак то було недовго і лише зайвий раз підкреслювало анахронізм білого руху.
Православні церкви, які діють в Україні, у визначенні своєї обрядовості так і не перейшли на новий стиль, незважаючи навіть на те, що значна частина православних церков вже використовує запропонований у 1923 році сербським астрономом Мілутіном Миланковичем новоюліанський календар, перша відмінність якого з григоріанським може виявитися на практиці лише у 2800 році, тобто практичної потреби у такому календарі не було і його "винахід" диктувався насамперед конфесійними суперечностями.
ВІД ПЕРШИХ ГРОМАД ДО ПЕРШОЇ ІМПЕРІЇ