В результаті Липневої революції 1830 року було повалено короля Карла X Бурбона і влада у Франції рішенням парламенту перейшла до герцога Орлеанського. Вісімнадцятилітнє правління Луї-Філіппа I, «короля-громадянина», як він себе називав, попри стабільний промисловий підйом, багаточисельні прогресивні реформи і особисту безумовну чесність характеризувалось поступовим відходом від ідей лібералізму, зростанням протекціонізму, корупції і поновленням домінування дворянства в політичному житті країни.
У другій половині 1840-х років країну охопила економічна криза, спричинена кількома неврожайними роками підряд, що привело до різкого росту безробіття, соціального напруження та зародження політичних рухів за реформування країни. З критикою режиму Луї-Філіппа I виступали як помірковані республіканці та соціалісти, так і прихильники монархії, невдоволені занадто консервативною політикою уряду Франсуа Гізо. У парламенті все частіше стала звучати вимога розширити виборче право на всіх платників податків, але король вперто відкидав всяку думку про політичні зміни, допоки протести парижан не переросли у відкрите протистояння з владою, — 22 лютого 1848 року Парижем пройшла демонстрація робітників і студенства з вимогою відставки Гізо, яку поліція не змогла розігнати.
Протести досягли свого апогею 23 лютого, коли в робітничих кварталах були зведені сотні барикад, а протестуючі почали озброюватись. Відмова Національної гвардії придушити назріваюче повстання змусили Луї-Філіппа погодитись на відставку уряду. Це дещо зняло напругу в місті, однак через й до сьогодні нез'ясовані причини надвечір військові, що захищали Міністерство закордонних справ, відкрили вогонь по демонстрантах. Загибель 16-х робітників стала каталізатором нових демонстрацій і вранці 24 лютого, коли Луї-Філіпп саме слухав доповідь вже третього за останні дні глави уряду, повсталі захопили королівську резиденцію Пале-Рояль. Це спонукало короля призначити ще більш ліберального прем'єр-міністра, однак ситуація вже геть вийшла з-під контролю — на момент, коли близько полудня Луї-Філіпп підписав зречення від престолу на користь свого 9-літнього внука, парижани захопили казарму Шато д’Ор і палац Тюільрі, спаливши винесений на площу Бастілії королівський трон.
Через кілька годин до Бурбонського палацу, де засідали депутати, разом із сином прибула Олена, принцеса Мекленбург-Шверинська, невістка Луї-Філіппа, призначена ним регенткою малолітнього графа Парижу. Дебати з приводу вимоги визнати права на престол її сина були перервані натовпом протестуючих, що увірвались в зал засідань парламенту, і після втечі більшості депутатів ліберальна меншість проголосила створення Тимчасового уряду на чолі з поміркованим республіканцем Альфонсом де Ламартіном. Наступного дня, 25 лютого 1848 року, під натиском кількох тисяч радикально налаштованих демонстрантів на чолі з соціалістом Франсуа-Венсаном Распаєм, які прийшли до паризької ратуші, Тичасовий уряд відмовився від наміру визначати подальший устрій держави загальнонаціональним голосуванням і проголосив Францію республікою. Цього ж дня в країні була відмінена смертна кара.
Для вирішення нагальної проблеми безробіття 26 лютого Тимчасовий уряд запровадив створення у великих містах т. зв. Національних майстерень, де за невелику фіксовану плату всі охочі залучались до громадських робіт. Задумані як практична реалізація гасла соціалістів про право на працю, вони виявилися економічно неефективними та занадто обтяжливими для країни. Після їх закриття за кілька місяців у Парижі почалось чергове робітниче повстання, яке зазнало поразки і стало останнім етапом Лютневої революції 1848 року, завдяки якій у Франції встановився найліберальніший у Європі режим: були проголошені свобода совісті, політичних зборів і друку, скасовані дворянські титули, у колоніях — рабство, чоловіки, які досягли 21 року, були наділені загальним виборчим правом, 10-11 годинами був унормований робочий день.
Прийнята 4 листопада 1848 року Установчими зборами конституція офіційно узаконила Другу Французьку республіку, управління якою базувалося на принципі розподілу влади між Національними зборами у складі 750 депутатів і незалежним від парламенту президентом, який обирався загальним таємним голосуванням на чотири роки. За результатами виборів, що пройшли 10 грудня, президентом Франції став Луї Наполеон Бонапарт, племінник першого імператора Франції. Незважаючи на свої монархічні переконання, він приніс присягу на конституції і поклявся бути вірним ідеям республіки, проте після відмови Національних зборів продовжити його повноваження на другий чотирирічний термін
Друга Французька республіка проіснувала ще рік — на плебісциті 22 листопада 1852 року переважна більшість висловилась за перетворення Франції у спадкову монархію, і 2 грудня 1852 року, в річницю коронації Наполеона Бонапарта, Луї Наполеон Бонапарт був проголошений імператором французів під іменем Наполеон III.
Коментарі
Дивіться також
• Липнева революція, 1830
• Червневе повстання, 1848
• Друга Французька імперія, 1852
• Друга Річ Посполита, 1918
• Друга Іспанська Республіка, 1931