Після поразки у Першій Балканській і Італо-турецькій війнах молодотурецькі офіцери здійснили переворот, встановивши в Османській імперії військову диктатуру. Як колишній військовий аташе в Берліні, міністр війни в новому уряді і лідер путчистів генерал Енвер-паша у своїй зовнішній політиці орієнтувався на Німеччину, котра надала Османській імперії значну фінансову та військову допомогу. Попри французькі і російські дипломатичні зусилля через два дні після початку війни в Європі, Османська і Німецька імперії уклали союзний договір, ратифікований 2 серпня 1914 року, який надавав Німеччині доступ до Перської затоки через територію Туреччини.
Це викликало занепокоєння Британської імперії, яка розраховувала на нейтральний статус Туреччини, — вона припинила діяльність британсько-османської морської місії, після чого османський флот очолив німецький контр-адмірал Вільгельм Сушон. За його наказом був закритий рух іноземних суден через протоку Дарданели і 27 жовтня османський флот, підсилений переданими Німеччиною кораблями, обстріляв порт Одеси, де потопив кілька російських краблів, а вже 31 жовтня 1914 року Туреччина офіційно вступила у Першу Світову війну на боці Центральних держав.
У відповідь на це 2 листопада Росія оголосила війну Туреччині, 5-го — Англія і Франція, після чого Османська імперія почала наступ на Кавказі, прагнучи відновити свої колишні провінції, і в Месопотамії, щоб взяти під контроль нафтові родовища.
Втративши торгові шляхи між з Францією та Росією континентальною Європою і Балтійським морем, заблокованим Німеччиною, і опинившись перед загрозою окупації Туреччиною Суецького каналу, в листопаді 1914 року перший лорд Адміралтейства Вінстон Черчілль запропонував провести воєнно-морську операцію для деблокування Дарданелл, розраховуючи на залучення на свій бік у війні традиційних ворогів Туреччни Болгарії і Греції.
Спираючись на хибні дані розвідки про чисельність турецьких сил, 19 лютого 1915 року англо-французький флот за підтримки авіації почав обстріл берегових укріплень в районі міста Кумкале при вході вході до Дарданел, який попри інтесивність не приніс бажаного результату, як і друга спроба 25 лютого. Однак до кінця місяця флоту Антанти все ж вдалось придушити турецькі берегові батареї і почали тралення мін в протоці, що дало підстави британському адміралу Секвіллу Кардену 4 березня телеграфувати Черчіллю про намір через два тижні взяти Константинополь. Проте, розпочата 18 березня атака зазнала невдачі при спробі увійти в протоку, привела до втрати 5 кораблів і була припинена того ж дня.
Протягом наступних тижнів турецька система берегових батарей була ще більше посилена, і для захисту свого узбережжя турки сформували окрему армію під командуванням німецького генерала Отто фон Сандерса, котра 25 квітня зуміла відбити спробу висадки на півострів Галліполі англо-французького десанту, підсиленого загонами грецьких і єврейських добровольців, — лише за перший день союзники втратили 18 тисяч чоловік убитими, а вцілілі підрозділи за два дні були скинуті у море, де надіслані їм на підмогу застарілі англійські лінкори були атаковані німецькими кораблями.
Такими ж безуспішними виявились і подальші спроби країн Антанти закріпитись на півострові Галліполі і увійти в Дарданели на підводних човнах, як і спроба захопити контрольваний османцями острів Кріт. А після вересневих невдач Сербії у боях проти Австро-Угорщини і вступу в жовтні у Першу Світову війну на боці Центральних країн Болгарії Франція і Британія були змушені перекинути з-під Галліполі значні сили у Македонію, і 7 грудня 1915 року британський уряд віддав наказ про завершення Дарданельської операції та евакуацію військ.
понад
20 ТИСЯЧ СЛІВ
чужомовного походженняКоментарі
Дивіться також
• Перша балканська війна, 1912
• Друга Балканська війна, 1913
• Початок Першої світової війни, 1914
• Битва на Марні, 1914
• Битва під Верденом, 1916
• Завершення Дарданельської операції, 1916