Марія Стюарт зійшла на шотландський престол році у віці шести днів, коли у 1542 році несподівано помер її 30-літній батько. Наступного року вона була коронована і висватана за принца Вельського Едварда, сина Генріха VIII Тюдора, шлюб з яким мав зміцнити союз Англії і Шотландії. Однак з посиленням профранцузької партії дворян на чолі з кардиналом Девідом Бітоном і королевою-матір'ю Марією де Гіз проанглійська політика регента Джеймса Гамільтона зазнала поразки. Це стало причиною поновлення війни з Англією, яка захопила південні регіони Шотландії і основні фортеці в Лотіані і на берегах Ферт-оф-Тея. З приходом до влади у Франції короля Генріха II Валуа 7 червня 1548 року було підписано договір про шлюб Марії Стюарт і дофіна Франциска й через два місяці п'ятирічна шотландська королева відбула в Париж.
На батьківщину Марія Стюарт повернулась 19 серпня 1561 року, 18-літньою вдовою, королевою Франції і претенденткою на англійський престол як правнучка англійського короля Генріха VII (по його доньці Маргариті Тюдор), який в 1558 році зайняла Єлизавета, незаконнонароджена з точки зору римо-католицького права, дочка Генріха VIII. За роки відсутності Марії на батьківщині французьке домінування змінилось англійським, протестантизм утвердився як ведуча релігія і радикальні й помірковані представники знаті погоджувались надати підтримку королеві лише за умови продовження зближення з Англією. Її багаторічна боротьба з проанглійською опозицією зрештою привела до громадянської війни з її зведеним братом-протестантом Джеймсом Стюартом, 1-м графом Морея, і після поразки 15 червня 1567 року у битві біля гори Карберрі у Східному Лотіані Марію Стюарт було заарештовано. 24 липня вона підписала зречення від престолу на користь свого однорічного сина Якова, регентом при якому став її запеклий супротивник.
Відсторонення королеви і особистість нового регента викликали невдоволення частини шотландських лордів. Проти Морея виступили Гамільтони і Кемпбели, графи Гантлі і Аргайла, і його зведений брат Вільм Дуглас, 6-й граф Мортона, власник замка Лох-Левен, де утримувалась Марія Стюарт, який 2 травня 1568 року допоміг їй втекти з ув'язнення. Колишню королеву негайно підтримав з десяток баронів. Зібрана ними шеститисячна армія рушила у західну Шотландію, де перебував регент, але попри чисельну перевагу 13 травня була розбита під Ленгсайдом (біля Глазго). Змушена рятуватись втечею, у ніч проти 16 травня Марія Стюарт в Камберленді перетнула кордон з Англією і наступного дня в замку Кокермут здалась на милість барона Генріха Скроупа.
Єлизавета Тюдор взяла на себе роль арбітра в суперечці між Марією Стюарт і її зведеним братом графом Морея. Вона була схильна підтримати відновлення своєї двоюрідної сестри на шотландському престолі в обмін на гарантії для протестантів, однак вбивство регента 23 січня 1570 року Джеймсом Гамільтоном, прихильником Марії, яке стало сигналом до повстання католиків у Шотландії й на півночі Англії, змінило її наміри. Заколот у Нортумбрії, підтриманий Пієм V, через рік був придушений, а відлучення папою Єлизавети дав їй підстави жорстоко розправитись з католиками, які заарештовувались і страчувались за найменших підозр. Громадянська війна у Шотландії між прихильниками Марії і її сина Якова (соратниками Морея) завершилась за англійського військового втручання укладенням 23 лютого 1573 року т. зв. Пертського примирення і остаточним утвердженням на престолі Якова VI.
Невдача в Шотландії не зламала Марію Стюарт, яка і далі залишалася претенденткою на англійський престол, відмовляючись зректись своїх прав. Під фактичним домашнім арештом вона утримувалась у Шеффілдському замку англійським і французьким коштом, відрізана від спілкування із зовнішнім світом. Після розкриття у 1583 році чергової католицької змови проти Єлизавети, на цей раз за участі Іспанії та де Гізів, французьких родичів Марії, вона була переведена у жорсткі умови замку Шартлі в Стаффордширі під нагляд фанатичного пуританина сера Еміаса Паулета.
Спровокована агентами держсекретаря Френсіса Волсінґема, що вибудував розгалужену шпигунську мережу, Марія Стюарт виявилася втягнута в таємне листування з Ентоні Бабінґтоном, агентом католицьких сил Іспанії, в якому підтримала намір вбити Єлизавету I. Змова була розкрита, Бабінґтон і 13 його спільників 20 вересня 1586 року — страчені, а листи Марії Стюарт стали основним доказом проти неї в суді, який розпочався 25 вересня у замку Фотерінгей, графство Нортгемтоншир, за участі 36 дворян. Через місяць, 25 жовтня, більшістю голосів (один утримався) Марія Стюарт була визнана винною у змові і засуджена до страти.
Все ж схвалити виконання вироку королева Єлизавета ввагалась — її турбував прецедент суду на монаршою особою і реакція на нього Шотландії, де правив син Марії Стюарт. Розглядався і варіант «нещасного випадку», однак виконавців за таких очевидних і широко відомих обставин справи не знайшлось, і 1 лютого 1587 року Єлизавета Тюдор схвалила смертиний вирок. Через два дні Таємна рада постановила виконати його негайно.
Про страту Марію Стюарт повідомили на передодні її виконання. Останні години свого життя вона провела у молитвах, написала розпорядження, заповіт, лист королю Франції Генріху III і 18 (8) лютого 1587 року, одягнувши строгу оксамитову темно-коричневу сукню, поверх якої накинула чорний шовковий плащ, десь по 8-й ранку зійшла на ешафот, облаштований у великому залі замку Фотерінгей. Кат у масці схилив перед нею коліно і попросив вибачення за те, що зобов'язаний позбавити її життя. «Прощаю вам від щирого серця, бо в смерті бачу я закінчення всіх моїх земних мук» — відповіла Марія, опустилась навколішки і поклала голову на колоду, обхопивши її руками.
Перший удар сокирою прийшовся по спині. Марія здавлено захрипіла і почала глухо стогнати. Другий удар глибоко розсік шию, на ката і ешафот бризнула кров. І лише третім ударом вдалось відділити голову від тулуба. Коли кат підняв її за волосся, щоб показати присутнім, в його руці залишилася тільки перука, а голова з коротким сивим волоссям впала додолу. Її поспіхом підхопив помічник ката і поклав поруч з тілом, накривши їх чорним покривалом. Згідно зі свідченням одного з очевидців, тіло заворушилося і на очах вражених жахом присутніх з-під покривала з'явилась маленька собачка Марії Стюарт, яка ув'язалася за господинею і під її сукнею опинилась на ешафоті. Натовп завмер від побаченого і хтось із присутніх голосно крикнув «Боже, бережи королеву!».
Як тільки звістка про смерть Марії Стюарт дійшла до Єлизавети, вона демонстративно обурилась і наказала заарештувати свого секретаря Девіда Дейвісона, який начебто неправильно переказав Таємній раді її вказівку щодо вироку. Це дало можливість англійській королеві у подальшому заперечувати причетність до страти монаршої особи. Єлизавета відмовила у передсмертному проханні своєї двоюрідної сестри бути похованою у Франції. Марію Стюарт забальзамували, нутрощі таємно закопали на території замку Фотерінгей, а тіло помістили у свинцеву труну, яку поховали аж у липні після протестантської панахиди у кафедральному соборі розташованого поруч міста Пітерборо.
Після страти Марії Стюарт королева-діва Єлизавета правила ще 16 років, за які Англія остаточно утвердилась як ведуча держава Європи і суперниця Іспанії за світове панування. По смерті Єлизавети, останнього монарха з династії Тюдорів, на престол Англії зійшов її внучатий племінник шотландський король Яків VI Стюарт, який особистою унією пов'язав дві країни. За його наказом у 1612 році останки його матері були перенесені у Вестмінстерське абатство Лондона, де їх урочисто поховали в безпосередній близькості від могили її прижиттєвої суперниці Єлизавети.
Коментарі
Дивіться також
• Зречення Марії Стюарт, 1567
• Останній день Анни Болейн, 1536
• Єлизавета I — королева Англії, 1559
• Кінець династії Тюдорів, 1603
• Стюарти на англійському престолі, 1603
• Страта Марії-Антуанетти, 1793