Палкий прихильник лицарських звичаїв, які в середині XV століття переживали глибокий занепад, 54-літній бургундський герцог Філіп ІІІ Добрий надихався ідеєю відновлення Хрестових походів. У 1451 році він відправив до короля Франції Карла VII Валуа і Арагноу Альфонсо V Великодушного своїх послів, щоб переконати їх у необхідності об'єднання в боротьбі за Константинополь, якому загрожували османи. На зборах ордена «Золотого Руна», які відбулись того ж року у Монсі, було знову озвучено питання про організацію хрестового походу, але через повстання в Генті Філіпу довелося тимчасово відмовитися від цієї ідеї.
Незважаючи на те, що візантійський імператор Костянтин XI закликав на допомогу католиків і всіляко захищав Флорентійську унію, суттєвої підмоги він не отримав і в травні 1453 року Константинополь був взятий османами. Відгукуючись на сумну звістку, на початку 1454 року Філіп Добрий організував в Ліллі серію свят і турнірів, в ході яких у неділю 17 лютого з притаманною бургундського двору пишнотою відбувся т. зв. «Бенкет фазана». До нього готувалися кілька місяців із залученням великої кількості фахівців. Над прикрасою обідньої зали, костюмами учасників інтермедій і макетами механічних іграшок працювали відомі бургундські художники, кравці, механіки і столяри, скульптори Жан Дарі, Жак Карпантьє і Жан Ветре, живописці і ілюмінатори Симон Мармион, Жак Дарі, Жан де Булонь. Бургундський композитор Гійом Дюфе, один з найвідоміших у тогочасній Європі, спеціально для урочистої події написав мотет «Плач по Святій Матері Константинопольскій Церкві».
Після турнірних поєдинків гості Філіпа вирушили до палацу Де-Ла-Халл, де на них чекав розкішний бенкет. Поруч зі столом герцога височів химерний винний фонтан і квітковий луг, оточений скелями з рубінів і сапфірів, в центрі якого розміщувалися Святий Андрій з хрестом і фонтан зі скла і свинцю. Посеред залу блискучою пірамідою височів буфет, заставлений золотим, срібним і кришталевим посудом, інкрустованим дорогоцінними каміннями і перлинами, поруч стояла колона, увінчана статуєю оголеної жінки, з правої груді якої бив фонтан. Тут же до круглого столу з табличкою «Не торкайтеся до моєї дами!» був прикутий живий лев.
По праву руку від герцога Філіпа свої місця за столом зайняли Ізабелла де Бурбон, герцог Жан Клевський, Беатріше де Коїмбре, дамуазель де Равенштейн, Ізабелла Португальська, герцогиня Бургундська, Марія Бургундська, дама де Шарні, по ліву — Ізабелла Бургундська, мадмуазель д'Етамп, Людовик де Люксембург, граф де Сен-Поль. Пир супроводжувався костюмованими виставами. У його розпал у зал увійшла процесія, на чолі якої слідував Жан Лефевр, хроніст і герольд ордену «Золотого Руна», несучи в руках живого фазана, прикрашеного золотим намистом з дорогоцінного каміння і перлин. За ним йшли два лицаря «Золотого Руна» Жан де Крекі і Симон де Лален, які вели під руку мадмуазель Іоланду, бастардессу Бургундську, і Ізабеллу де Нефшатель, дочку сеньйора де Монтегю. Наблизившись до Філіпа Доброго, Лефевр уклонився йому і шанобливо вимовив: «Мій могутній принц і мій могутній пан, пані та благородні люди! Згідно зі старовинним звичаєм під час великого свята вносилися павичі або інші птахи і принци, сеньйори й дворяни давали перед ними клятви. Нині мене прислали до вас разом з цими двома пані, щоб я представив благородного фазана і зберіг в пам'яті всі ваші обітниці».
Філіп Добрий вручив Лефевру лист, який містив текст клятви «виступити на захист християнської віри», і велів зачитати його вголос. Представники папства подякували герцогу за готовність до самопожертви, після чого інші лицарі і благородні зброєносці, що бенкетували за столами, принесли свої клятви. Герцог Клевський, пообіцяв ім'ям Господа і Діви Марії супроводжувати Філіпа Доброго в його святій подорожі. Такі ж обітниці дали Карл де Шароле і Великий бастард Бургундський. Сеньйор д'Обурден пообіцяв, що неодмінно візьме участь в поході і досягне Туреччини живим або мертвим. Сеньйор д'Аннекен поклявся не їсти по п'ятницях до самої смерті, доки не буде битися з ворогом святої віри і не торкнеться рукою прапора Великого Турка. Юг де Лонгеваль поклявся провести в хрестовому поході два роки і не пити вина до тих пір, поки не проллє кров нечестивих сарацинів. Гійом де Водре пообіцяв не повертатися додому, доки не захопить в полон османа. Антуан і Філіп, Бастард Брабантський, поклялися бути в авангарді християнської армії і нести в бою баннероль із зображенням Богородиці. Жан де Шасі поклявся не повертатись з походу перш, ніж побачить турецьке знамено захопленим.
Обітниці, які тут же записував герольд Лефевр, і які слідували одна за іншою, приймали все більш вигадливі форми. Лицарі клялися не лягати спати по суботах, доки не знищать магометан, носити не кірасу, а волосяницю і не пити по суботах, не залишатися в одному і тому ж місті більше п'ятнадцяти днів поспіль, поки не вб'ють сарацина. Найбільш екстравагантну обітницю дав Жан де Ребреньєт, зброєносець Великого Бастарда Бургундського, який пообіцяв, що коли він не доб'ється прихильності своєї дами серця до початку походу, то після повернення з нього неодмінно одружиться на першій же дамі або дівчині, у якої знайдеться 20 тисяч крон приданого.
Після того, як всі бажаючі принесли обітниці, в зал увійшла пишна процесія з 12 пар кавалерів і дам. Із залу винесли столи і гості пустилися в танці. Карл де Шароле танцював зі своєю майбутньою нареченою Ізабеллою де Бурбон, Великий бастард Бургундський ангажував мадам де Клеве, а сам Філіп Добрий виступав в парі з герцогинею Бургундською. Танці тривали до глибокої ночі.
У квітні 1454 року герцог Філіп відправився на рейхстаг в Регенсбург, де повинна була обговорюватися організація експедиції на Схід, але, на велике розчарування присутніх, імператор Фрідріх III на нього не прибув. Восени у Франкфурті зібрався новий рейхстаг, на цей раз Філіп не зміг бути присутнім особисто, але направив своїх послів. На зборах виступив папський легат Енеа Пікколоміні, який у палкій промові дорікнув імператору і князям лицемірством і жадібністю, що заважають їм виступити проти ворога християнства. Питання про хрестовий похід було вирішено, але смерть папи Миколи V у березні 1455 року змусила відкласти його початок.
Підготовка до походу тривала і у понтифікат Калікста III, який дав обітницю докласти для його організації всі сили. Завершення Столітньої війни і Лодійський мир в Італії відкривали для цього сприятливу можливість. Буллою від 15 травня хрестовий похід був призначений на 1 березня наступного року. По всьому християнському світу оголосили збір десятини для війни проти турків, була розгорнута масштабна агітаційна кампанія: у вересні посланці папи вирушили з проповідями по всій Італії, кардинал Ален де Коетіві проповідував у Франції, кардинал Деніс Сеці — в Угорщині, кардинал Хуан де Карвахаль — в Німеччині разом з Миколою Кузанським, який потім відправився в Англію, архієпископ Урреа де Таррагоне об'їхав всю Іспанію.
Напередодні хрестового походу папський флот успішно діяв в Егейському морі, завдавши кілька поразок туркам, Янош Хуньяді розгромив османську армію під Белградом, Скандербег — в Тармоніці, але конфлікт Риму з Неаполем і політичні проблеми у Франції (втеча дофіна Людовика в Бургундію в 1456 році) знову завадили експедиції. Задля її організації у другій половині 1459 року новий папа Пій II організував конгрес в Мантуї, на який прибули посли Бургундії, Мілану, представники італійських держав, делегати з Німеччини і Франції. Але через конфлікт між Карлом VII Французьким, Рене Анжуйським та королем Фердинандом I незабаром подновилася Анжуйсько-арагонська війна, на яку було витрачено зібрані для хрестового походу гроші.
14 січня 1460 року Пій II опублікував ще одну буллу про хрестовий похід. Для його організації духовенство, в тому числі і кардинали, повинні були віддати десяту частину доходів, євреї — двадцяту частину, а миряни — тридцяту. У 1463 року папі вдалося домовитися з Венеціанською республікою про надання кораблів для походу. Наступного року він прибув в Анкону, щоб особисто благословити експедицію на Схід, але 14 серпня 1464 року помер, так і не дочекавшись венеціанців. Через епідемію чуми, що лютувала на півдні Італії, значна частина військ дезертирувала або повернулась на батьківщину й хрестовий похід був остаточно скасований попри урочисті і пишномовні клятви на «Бенкеті фазана» десять років перед тим.
Взаємна недовіра між європейськими монархами, падіння авторитету папської влади і неодноразове нецільове використання коштів, зібраних для «війни з невірними», позбавили ідею хрестових походів практичної підтримки й у подальшому вона більше не піднімалась.
Коментарі
Дивіться також
• Бал охоплених полум'ям, 1393
• Падіння Візантійської імперії, 1453
• Зустріч на «Полі золотої парчі», 1520