Грузинська Демократична Республіка (ГДР) була проголошена 26 травня 1918 року в результаті розпаду Закавказької Демократичної Федеративної Республіки на фоні успішного наступу Туреччини в Аджарії та Вірменії. Через два дні глава уряду ГДР Ной Рамішвілі звернувся по допомогу до Німеччини, яка у відповідь перекинула до Грузії свої війська з України і Сирії. Це дозволило зупинити просування більшовицької Росії з боку Абхазії, однак під тиском Німеччини ГДР була змушена 4 червня поступитись на користь Туреччини частиною населеної переважно мусульманами Аджарії та рядом сусідніх міст.
Після поразки Німеччини у Першій Світовій війні територію Грузії і Азербайджану зайняли британські війська, котрі взяли під контроль Закавказьку залізницю для забезпечення надходження нафти з Баку. Їх присутність завадила вторгненню білогвардійській армії Антона Денікіна, однак після зайняття Червоною Армією РРФСР Азербайджану на початку 1920 року і спроби з її території силами місцевих більшовиків вчинити у Тбілісі 3 травня 1920 року державний переворот, соціал-демократичний уряд Грузії був змушений погодитись на виведення зі своєї території іноземних військ в обмін на визнання РРФСР незалежності ГДР та укладення з нею договору про ненапад.
Попри підписання 7 травня у Москві відповідної угоди та секретний додаток до неї, за яким грузинський уряд легалізував місцеву більшовицьку партію, після поразки у війні з Польщею, перемоги у Криму над армією генерала Врангеля та радянізації Вірменії у другій половині 1920 року РРФСР здійснила кілька спроб "розхитати" ситуацію в Грузії. Через непопулярність і малочисельність місцевих більшовиків вони виявились невдалими, що тривалий час не давало можливості Серго Орджонікідзе і Йосифу Сталіну переконати Володимира Леніна і Лева Троцького в успішності прямого військового втручання.
Ситуація змінилась на початку наступного року — у ніч з 11 на 12 лютого 1921 року за ініціативою Орджорнікідзе грузинські більшовики вчинили напад на військові об'єкти поблизу вірмено-азербайджанського кордону і при допомозі бойових підрозділів вірменських більшовиків захопили залізничну станцію Шулавери. Сформований наступного дня Революційний комітет на чолі з Філіпом Махарадзе проголосив створення Грузинської радянської республіки і звернувся по військову допомогу до Москви.
14 лютого ЦК КП(б) прийняв рішення підтримати повсталих, і у ніч з 15 на 16 лютого 1921 року основний корпус 13-ї армії під командуванням Анатолія Геккера з Азербайджану увійшов на територію Грузії. Того ж дня підрозділи Червоної Армії перейшли грузино-російський кордон на півночі через Мамісонський перевал і вздовж Чорного моря в районі Сухумі. В умовах чисельної переваги росіян їх наступ на Тифліс (нині — Тбілісі) вдалось стримувати близько тижня, але через загрозу оточення 24 лютого командувач грузинською армією Георгій Квінітадзе був змушений дати наказ про відступ до Кутаїсі, куди були евакуйовані уряд та Установчі збори. Наступного дня Червона Армія зайняла столицю Грузії.
Скориставшись ситуацією, турецький уряд зажадав від Грузії виведення її військ з аджарських міст Ардахан та Артвін (обидва нині — Туреччина). Ультимативність вимоги та загроза з Півночі, змусили грузинський уряд прийняти вимогу, яку він вирішив використати на свою користь і дозволив туркам 7 березня зайняти Батумі. Однак, сподівання на потенційний турецько-російський конфлікт та допомогу Великобританії зазнали краху — 16 березня у Москві був підписаний «договір про дружбу і братерство» між РРФСР і Великими національними зборами Туреччини та англо-російська торговельна угода, при укладанні котрої прем'єр-міністр Девід Ллойд Джордж фактично пообіцяв утримуватися від антирадянської діяльності на всій території колишньої Російської імперії.
У цих умовах 17 березня в Кутаїсі міністр оборони Грузії Грігол Лордкіпанідзе та повноважний представник ВЦИК РРСФР Авель Енукідзе уклали перемир'я, після чого наступного дня підрозділи Червоної Армії зайняли Батумі, змусивши турецьку армію до кінця 19 березня 1921 року залишити місто. Цього ж дня створенний напередодні уряд Грузинської Демократичної Республіки у вигнанні та частина парламентарів на французькому військовому кораблі відплили з порту Батумі до Стамбула, а звідти — до Франції, де їм було надано політичний притулок.
Коментарі
Дивіться також
• Перша російсько-українська війна, 1917
• Друга російсько-українська війна, 1919
• Війна за незалежність Туреччини, 1919
• Створення Радянського Союзу, 1922
• Російсько-грузинська війна, 2008