Афганські комуністи прийшли до влади у квітні 1978 року в результаті державного перевороту. Ця подія не викликала ніякої реакції Заходу, оскільки Афганістан традиційно вважався радянською зоною впливу. Однак уряд Хафізулли Аміна, котрий захопив владу після повалення президента Нур Мухамеда Таракі у вересні 1979 року, не користувався підтримкою громадян і став особливо нестабільним після відміни конституції і спроби запровадити примітивну комуністичну диктатуру з однопартійною політичною ситемою. В країні почали формуватись повстанські мусульманські сили, загони моджахедів, які виступили проти режиму.
Для компартійного керівництва СРСР, котре розглядало Афганістан як плацдарм для поширення свого впливу на Середній Схід, був необхідний стабільний і передбачуваний режим з підконтрольним Москві керівником, і 12 грудня 1979 року, після того, як стало очевидно, що Амін не в стані справитись з повстанцями, Політбюро ЦК КПРС прийняло рішення про введення радянських військ в Афганістан. 24 грудня групи командос "Грім" і "Зеніт" взяли штурмом президентський палац в Кабулі й вбили Аміна, а 27 грудня 75 тисяч радянських військ окупувало Афганістан і при владі був поставлений маріонетковий уряд Бабрака Кармаля, котрий, перебуваючи у Ташкенті (Узбекистан), повідомив співвітчизників про зміну керівництва країни по радіо.
Інтервенція Радянського Союзу в Афганістан так і не припинила громадянську війну в країні і коштувала СРСР не тільки життя майже 15 тисяч громадян та близько 50 мільярдів доларів прямих матеріальних затрат, але й привела до різкого загострення стосунків із США, країнами Західної Європи та Китаєм і фактичного гальмування процесу розрядки — зокрема, президент США Джимі Картер відкликав з Конгресу підписаний у червні 1979 року радянсько-американський договір про скорочення ядерних ракет середньої дальності і оголосив бойкот Олімпійських ігор, що мали відбутися у Москві наступного року.
Після приходу до влади в СРСР нового покоління політиків-реформаторів на чолі з Михайлом Горбачовим радянське керівництво вирішило припинити участь у безрезультатній воєнній кампанії, і 5 лютого 1989 року з Кабула почалось виведення радянських військ, а 15 лютого головнокомандуючий Борис Громов останнім зі 115-тисячної армії перетнув міст через Амударью.
З 1979 року в Афганістані загинуло понад 14 тисяч радянських солдат, більше 30 тисяч з них були поранені; з афганського боку втрати були ще жахливіші — біля 1.5 мільйона загиблих і майже 5 мільйонів біженців, що знайшли притулок в сусідніх Пакистані та Ірані.
Коментарі
Дивіться також
• Радянська окупація Афганістану, 1979
• Бойкот Московської олімпіади, 1980
• Кінець СРСР, 1991
• Операція «Відплата», 2001