Зі смертю 31 січня 1580 року бездітного короля Генріха I перервалася Авіська династія, що правила Португалією з XIV століття. Свої претензії на престол заявили внуки Мануеля I Щасливого інфанта Катерина Браганська, Антоніо з Крату і король Іспанії Філіп II Габсбург. Окупувувавши у 1580 році більшу частини Португалії з Лісабоном включно, Філіп II змусив португальські кортеси укласти т. зв. Іберійську унію, за якою іспанський король визнавався королем Португалії під іменем Філіп I, а дві держави пов'язувалися особистою унією по лінії його спадкоємців.
Втративши міжнародну суб'єктність, Португалія виявилась втягнутою у війни, які вела Іспанія, не змогла захистити свої колоніальні володіння, а зростаючі податки, необхідні для багаточисельних війн Габсбургів, привели до занепаду економіки. Ситуація ще більше погіршилась з приходом до влади у 1621 році Філіпа III, за правління якого португальські дворяни почали втрачати і свій політичний вплив. Тому, коли в кінці 1630-х років в Португалії почались стихійні виступи проти іспанських намісників, група патріотично налаштованих дворян з числа духовенства і військових вчинили заколот проти Габсбургів — вбивши главу уряду Португалії іспанця Мігеля де Васконселоса, вони проголосили найбільшиого португальського землевласника герцога Жуана Браганса королем Португалії.
Філіп III, армія якого брала участь у Тридцятилітній війні і придушенні повстання в Каталонії, не зміг направити війська в Лісабон і, хоча сам герцог Жуан не брав участі в заколоті, він не засудив його, а, вичекавши коли більшість кортесів Португалії визнають його королем, 15 грудня 1640 року коронувався на престол під іменем Жуан IV. Для захисту від Іспанії він створив Військову раду, яка опікувалась укріпленням прикордонних гарнізонів і морських портів, у 1641 році підписав мирні угоди з Францією та Швецією й видав дочку за претендента на англійський престол Карла II Стюарта.
У 1644 році Жуан IV розбив іспанців у битві біля Монтіхо (нині — Іспанія) і перебував з Іспанією у стані війни до своєї смерті в 1656 році, за два роки до якої повернув португальські володіння у Бразилії та Цейлоні, захоплені голландцями. Загалом конфронтація з Філіпом III тривала майже 28 років — за підтримки Англії португальці зуміли виграти чотири з п'яти битв Війни за незалежність і після укладання 31 березня 1667 року десятилітнього франко-португальського оборонного договору іспанські Габсбурги 13 лютого 1668 року були змушені визнати Браганса новою правлячою династією Португалії.
Договір, підписаний у Лісабоні регентом Іспанії королевою Маріаною Австрійською, другою дружиною покійного Філіпа IV, від імені свого малолітнього сина Карлоса II та принцом-регентом Португалії Педру від імені свого недієздатного брата Афонсу VI Переможця за посередицтва англійського посланця Едварда Монтегю, графа Сендвічського, засвідчив суверенітет дому Браганса над Португалією та її колоніями за виключенням Сеути в Африці, яка відійшла Іспанії, а також підтвердив перехід Танжеру, як приданого дочки Жуана IV Катерини, під владу Англії.
По смерті Афонсу VI в 1683 році престол зайняв його брат Педру II Спокійний, який у 1697 році позбавив кортеси законодавчих прав і став першим абсолютистським монархом Португалії. Відкриття в Бразилії великих покладів срібла, золота та діамантів поряд із работоргівлею і експортом з колоній кави і цукрової тростини сприяло швидкому збагаченню Португальської імперії, яка до середини XVIII століття претворилась на одну з найбагатших і найосвіченіших країн Європи.
Коментарі
Дивіться також
• Тордесільяський договір, 1493
• Шлях до Індії Васко да Гама, 1498
• Габсбурзька Іспанія, 1516
• Піренейський мир, 1659
• Лісабонський землетрус, 1755