В останні роки існування СРСР Москва несподівано підтримала ідею відновлення автономії Криму, скасованої після депортації кримських татар в травні 1944 року, — 28 листопада 1989 року Верховна Рада СРСР ухвалила постанову "Про висновки і пропозиції Комісії з проблем радянських німців і кримськотатарського народу", якою пропонувала утворити Кримську АРСР у складі Української РСР, апелюючи до інтересів як кримських татар, так і представників решти національностей півострова.
Російська більшість населення Криму побачила у цьому можливість унезалежнення від Києва і Москви й вже на першій сесії Кримської обласної ради нового складу, що відбулася в квітні 1990 року, депутати Борис Кизилов і Юрій Мєшков порушили питання про підвищення статусу Криму до автономної республіки. Сесія прийняла відповідну заяву на адресу Верховної Ради СРСР і Верховної Ради РСФСР (проігнорувавши при цьому Україну) про скасування актів 1945-46 років, які ліквідували Кримську АРСР.
12 листопада 1990 року позачергова сесія Кримської обласної ради схвалила Декларацію про державний і правовий статус Криму, в якому проголошувалося: "Кримська обласна рада народних депутатів вважає указ Президії Верховної Ради СРСР від 30 червня 1945 р. і закон РРФСР від 25 червня 1946 р., що ліквідували Кримську АРСР, неконструктивними і заявляє про право народів Криму на відновлення державності у формі Кримської АРСР як суб'єкта Союзу РСР і учасника Союзного договору. Реалізація цього права повинна бути здійснена на основі волевиявлення народу шляхом референдуму". Сесія також прийняла тимчасове положення про референдум і порядок його проведення на території Кримської області УРСР, визначила дату проведення — 20 січня 1991 року — і звернулася до Верховних рад РРФСР, УРСР, Узбецької РСР, Таджицької РСР, Киргизької РСР і Казахської РСР з проханням посприяти у проведенні референдуму серед депортованих з Криму, які проживали на відповідних територіях.
Де-факто документ ігнорував існуючий стан речей та історію Криму. Йшлося про відновлення державності і про пряму асоціацію Кримської АРСР з СРСР, тоді як історичним був прецедент її підпорядкованості одній з радянських республік. Крім того, місцевий орган влади вийшов за межі своєї компетенції, поставивши вимогу проведення референдуму — що досі не практикувався в країні Рад. Ідея створення Кримської АРСР була гаряче підтримана російськомовними кримчанами, які намагалися використати її як важіль протистояння загрозі масової репатріації кримських татар. На референдумі, що відбувся 20 січня 1991 року, на запитання "Ви за відтворення Кримської АРСР як суб'єкта Союзу РСР і учасника Союзного договору?" позитивно відповіли понад 94% його учасників.
Не очікуючи офіційної реакції вищих органів влади СРСР і не заслухавши думки делегації Центральної ради Організації кримськотатарського національного руху (ЦР ОКНР), яка терміново прибула в Київ, Верховна Рада УРСР 12 лютого 1991 року ухвалила закон, яким в межах території Кримської області відновлювалася Кримська АРСР у складі УРСР. Як показав час, ставка київського субцентру влади на сформовану в повоєнні роки російськомовну спільноту Криму, що обумовлювалася хибними стереотипами щодо кримськотатарського національного руху, виявилася фатальною.
7 березня 1991 року Верховна Рада СРСР скасувала закон Верховної Ради СРСР від 30 червня 1945 року "Про перетворення Кримської АРСР в Кримську область у складі РРФСР". Наступного дня ЦР ОКНР зробила заяву, що закон про відновлення за територіально-економічною ознакою Кримської АРСР був прийнятий на підставі референдуму російськомовного населення півострова: "Кримські татари, повсюдно бойкотували цей референдум і не визнають законними його результати, оскільки визначення державного статусу національних територій не може вирішуватися арифметичною більшістю голосів громадян, переселених з інших територій і розміщених військовослужбовців". ЦР ОКНР звернулася також до Міжнародного гельсинського комітету з прав людини і підкреслила неправильність утворення Кримської АРСР — "ще однієї російськомовної республіки".
Після провального Серпневого путчу в Москві політичні пристрасті в Криму почали потроху вгамовуватися. 1 грудня відбувся Всеукраїнський референдум, на якому з'ясовувалося ставлення громадян до прийнятого Верховною Радою УРСР 24 серпня 1991 року "Акту про державну незалежності України". Ствердну відповідь дали 90 % громадян, які взяли участь у голосуванні, зокрема 54 % кримчан і 57 % севастопольців. 8 грудня лідери Білорусії, Росії та України на зустрічі у Біловезькій Пущі, уклавши "Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав", фактично констатували розпад Радянського Союзу.
Прийняті навесні 1992 року акт "Про проголошення державної самостійності Республіки Крим" та Конституція Автономної республіки Крим (АРК) анонсували перетворення півострова на фактично незалежний суб'єкт у складі України, що привело до тривалої політичної кризи, яку вдалося владнати лише в 1995 році, коли законодавство АРК було остаточно приведене у відповідність до українського правового поля.
Коментарі
Дивіться також
• Входження Криму до складу УРСР, 1954
• Кримська політична криза, 1994
• Конфлікт на острові Тузла, 2003
• Анексія Криму, 2014