Укладення 17 листопада 1919 року договору з Добровольчою армією Денікіна засвідчило розрив між наддніпрянцями та наддністрянцями, але через відверто антиукраїнську позицію денікінців ця угода не була популярною серед вояків Української Галицької армії (УГА). Ще наприкінці грудня 1919 року більшовики та комуністи-боротьбисти активізували роботу у середовищі УГА з метою укладення з нею союзу. У Вінниці після від'їзду військового керівництва (Начальної команди) УГА деякі авторитетні старшини, що залишилися у місті, створили ревком УГА, який взявся опікуватися близько 3-ма тисячами хворих стрільців, що перебували у місті та околицях, і водночас провадив переговори із представниками радянської України. Саме представник ревкому отаман Никифор Гірняк разом із Андрієм Хвилею 1 січня 1920 року склав перший проект договору про союз УГА та Червоної армії.
Завдяки показовій прихильності до усього українського, яку наприкінці 1919 — на початку 1920 року демонструвала радянська сторона, настрої щодо союзу з Червоною армією в умовах наступу останньої підсилювалися з дня на день. Після вступу Червоної армії до Вінниці відбулися спільні збори вояків УГА та червоноармійців, на яких Гірняк підкреслив, що союз із Червоною армією — це "визволення нашої батьківщини з-під влади польського окупанта. Сьогодні немає іншої сили, яка помогла б нам вернутися до наших родин по жахливих переходах нашої армії, крім Червоної Армії". Такі погляди поділялися багатьма вояками УГА.
Однак керівництво УГА бачило справу інакше і намагалося дотриматися взятих на себе у союзі із денікінцями зобов'язань. Воно не реагувало на звернення вінницького ревкому, а начальник штабу УГА генерал Густав Ціріц можливість домовленості із червоними означив як "добровільне накладання собі петлі на шию". Але після переговорів в Одесі із денікінцями, французькою та англійською місіями він зрозумів згубність для УГА подальшого дотримання союзу. Тому 3 лютого ним було дано розпорядження готуватися до переходу кордону з Румунією, а 7 лютого — видано відповідний наказ.
Коли перед вояками УГА постав вибір переходити кордон з Румунією і бути там інтернованими чи в лавах Червоної армії звільнити, як то обіцяли червоні, Східну Галичину від Польщі, то настрої схилилися в бік союзу. Організований ще раніше Політичний відділ Начальної команди повівся на обіцянки червоних і 7 лютого оголосив себе Начальним ревкомом УГА і видав наказ, згідно якого цей ревком перебирав на себе владу в армії, яка розриває стосунки з Денікіним і стає Червоною Українською Галицькою Армією (ЧУГА).
Командування ЧУГА прийняв на себе полковник Альфред Шаманек.
10 лютого були заарештовані керівники УГА генерали Осип Микитка та Густав Ціріц, які ще наполягали на переході армії на територію Румунії. Згодом їх було доправлено до Одеси, звідти — до Москви, де вони того ж року і загинули.
Повідомлення про арешт генералів стало вагомим аргументом на переговорах представників УГА з червоними, які саме проводилися у Києві. 12 лютого 1920 року представники Революційної військової ради 12-ї армії РСФРР Володимир Затонський, Василь Порайко та Михайло Михайлик погодилися підписати угоду, згідно якої 12-а армія брала на себе забезпечення Галицької армії, опікувалася хворими та простежувала, щоб після виздоровлення вони поверталися винятково у галицькі частини. Командування і діловодство мало здійснюватися винятково українською мовою. Однак саму галицьку армію було розділено на три бригади, які мали діяти окремо від інших. Кожна з них мала складатися з 3 полків піхоти, 1 полку кінноти і 1 полку артилерії, які включалися до складу різних дивізій 12-ї і 14-ї радянських армій. Бригади ЧУГА можна було використовувати лише проти поляків чи інших супротивників на західному фронті.
Радянські політпрацівники спробували нав'язати воякам УГА комуністичну ідеологію. 27 лютого 1920 року створено Польовий штаб ЧУГА, а її командувачем було призначено Василя Порайка. Вже розпорядженням від 3 березня 1920 року ліквідовувалися старшинські звання і відзнаки, тризуб замінювався червоною зіркою, гімном став "Інтернаціонал". У військових підрозділах було введено посади політичних комісарів, яких призначали з комуністів-галичан.
Однак часу на кардинальну зміну настроїв галицьких вояків було обмаль та і обставини цьому не сприяли. Такий поспіх мав скоріше зворотний ефект, викликавши спротив старшин і стрільців, та прискорив виступи галицьких вояків проти Червоної армії. 6 квітня 1920 року залишили місце дислокації 3-й кінний полк 1-ї кінної бригади (командир полку — сотник Едмунд Шепарович) і Запасний курінь ЧУГА. Кінний полк згодом приєднався до Дієвої армії УНР. 23 квітня проти більшовиків виступили 2-га та 3-тя бригади ЧУГА, які теж намагалися пробитися до Армії Української Народної Республіки, але були інтерновані поляками.
Лояльність до червоних зберегла лише 1-ша бригада (командир Михайло Баран), проте її частини тоді ж потерпіли військову поразку. Таким чином, наприкінці квітня 1920 року Червона Українська Галицька армія припинила своє існування.
Коментарі
Дивіться також
• Незалежність радянської УНР, 1919
• Сепаратний договір між УГА і армією Денікіна, 1919
• Зимовий похід Дієвої армії УНР, 1919
• Варшавський договір, 1920
• Падіння Галицької СРР, 1920
• Падіння УНР, 1920