Папська держава була заснована у 754 році, коли король франків Піпін Короткий, до якого папа римський Стефан II звернувся по захист від лангобардів, подарував Святому престолу території Римського і Равенського екзархатів, що колись належали Візантії. У 772 році Карл Великий розширив папські володіння поблизу Равенни, а його син Людовик I Благочестивий подарував ще кілька територій. Повну незалежність від феодальної знаті Італії, Франції та Німеччини Папська держава здобула за Іннокентія III, з ослабленням впливу Священної Римської імперії німецької нації, яка в 1197 році остаточно втратила Італію.
У наступні століття вплив Риму на політичні події в Європі був одним із найвизначальніших і став слабнути лише в кінці XVIII віку, особливо в епоху революційних і наполеонівських воєн. Після проголошення об'єднаного Італійського королівства, Папська область разом з Римом (крім Ватикану) увійшла до його складу лише 20 вересня 1870 року, коли її союзник Франція зазнала поразки від Прусії.
Наступні 60 років римські папи вважали себе «полоненими», продовжуючи претендувати на світську владу, і лише 11 лютого 1929 року державний секретар Ватикану кардинал П'єтро Гаспаррі та прем'єр-міністр Італії Беніто Муссоліні в Латеранському палаці в Римі підписали договір, за яким Ватикан набув унікального в міжнародному праві суверенітету — він є властивістю не самої територіальної одиниці розміром 44 гектари в центрі Риму, або її населення, а належить юридичному утворенню під назвою Апостольський Престол, влада якого на території Держави Міста Ватикан є верховною та єдиною, а на міжнародній арені Святий Престол є незалежним і самостійним.
Крім того, за Латеранськими угодами Італія зобов'язалась виплатити Святому Престолу відшкодування за втрату суверенітету, території і майна у 1870 році, а Ватикан — визнати об’єднане Італійське королівство під владою Савойської династії і Рим як його столицю та дотримуватись нейтралітету в міжнародних відносинах і утримуватись від посередництва, якщо на його участь у цьому не дали згоду усі сторони.
7 червня 1929 року Папа Пій ХІ оголосив Основний закон (конституцію) Держави Міста Ватикан, який діяв до 2001 року, коли був замінений новим, оголошеним Іваном Павлом ІІ, — згідно з ним Верховний Понтифік, Суверен Держави Міста Ватикан, володіє всією повнотою законодавчої, виконавчої та судової влади і лише Папа Римський має право в будь-який час вносити зміни до чинної конституції або замінити її новою.
Коментарі
Дивіться також
• Папська держава, 754
• Перший Хрестовий похід, 1095
• Падіння Константинополя, 1204
• Об'єднання Італії, 1861
• «Ватиканський бранець», 1870
• Беніто Муссоліні — диктатор Італії, 1926