Берестейський
мирний договір
9 лютого 1918 року Німеччина, Туреччина, Болгарія і Австро-Угорщина підписали в Брест-Литовську сепартний мир з Українською Народною Республікою, за умовами якого визнали незалежність УНР та зобов'язались надавати їй збройну і дипломатичну підтримку у боротьбі з радянською Росією. На обкладинці: Німецька і українська делегації (у першому ряду зліва направо) — генерал Гельмут Брінкманн, Микола Любинський, Микола Левитський, Олександр Севрюк, генерал Макс Гофман, Сергій Остапенко. Брест-Литовськ, ніч на 10 лютого 1918 року
44651
Читати 4 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Через три дні після Жовтневої революції в Росії ІІ Всеросійський з'їзд Рад прийняв «Декрет про мир» і 3 грудня 1917 року Раднарком РРСФР звернувся до Німеччини з пропозицією розпочати сепаратні мирні переговори. Тимчасове перемир'я між ними було укладене 15 грудня і того ж дня VІІІ сесія Центральної Ради прийняла рішення направити на переговори власну делегацію на чолі з секретарем (міністром) шляхів, торгівлі і промисловості Української Народної Республіки Всеволодом Голубовичем.

Тим часом більшовицькі делегати І Всеукраїнського з'їзду рад у Києві, які відмовились брати участь у його роботі і до яких приєднались делегати від рад Донецького та Криворізького басейнів, 25 грудня 1917 року повели у Харкові власний з'їзд рад робітничих та солдатських депутатів України, виконком якого проголосив Україну Республікою рад робітничих, солдатських та селянських депутатів, яка під назвою Українська Народна Республіка Рад важалась, як і київська УНР, складовою частиною Російської Республіки.

Перемовини у Бресті роpпочались 9 січня 1918 року в складі представників Німеччини, Туреччини, Болгарії, Австро-Угорщини, РРСФР та Української Народної Республіки, право якої на участь в них 10 січня підтвердив голова делегації Росії Лев Троцький, а 12 січня — міністр закордонних справ Австро-Угорщини Оттокар Чернін як представник країн Четверного союзу. У зв'язку з критичною для Росії ситуацією на фронті переговори з нею велись в ультимативній формі, що дало можливість делегації УНР провести таємні сепаратні зустрічі, підсумки яких Чернін назвав «Хлібним миром» — через продовольчу кризу в Австро-Угорщині та Німеччині вони погодились в обмін на гарантовані поставки хліба, м'яса та промислової сировини оголосити протекторат над Україною, передати до її складу Холмщину та Підляшшя і виділити західноукраїнські землі у складі Австро-Угорщини в окремий коронний край.

У зв'язку з тим, що на момент цих домовленностей УНР хоч і означала ленінський Раднарком лише як владу Великоросії, але водночас вважала себе чебе частиною великої федеративної Росії, українська делегація скористалась перервою у переговорах, ініційованою Троцьким, і відбула до Києва, де 22 січня 1918 року розпочалося засідання Центральної Ради, на якому було затверджено IV Універсал, що проголосив УНР незалежною державою. Після поновлення переговорів, 1 лютого до Бресту прибули також представники уряду Радянської УНР Юхим Медведєв і Василь Шахрай, війська якої за підтримки більшовицької Росії 27 січня розпочали наступ на Київ.

Незважаючи на спроби більшовицької делегації, повноваження радянської УНР визнані не були, і у ніч на 9 лютого (27 січня) 1918 року країни Четверного союзу та Українська Народна Республіка уклали мирний договір. Згідно з досягнутими домовленостями, сторони відмовлялися від взаємних претензій на відшкодування збитків, спричинених війною, обмінювалися військовополоненими і зобов'язувались відновити економічні відносини.

Підписання Берестейського договору врятувало УНР від остаточної поразки у Першій російсько-українській війні — півмільйонний контингент автро-німецьких військ разом із військами УНР зайняв територію України, звільнивши її від червоних. Зокрема вже 1 березня радянські війська були змушені залишити Київ, який в ході жорстокого був захоплений ними 9 лютого, а укладений 3 березня Брест-литовський мирний договір зобов'язав РРСФР визнати незалежність не лише київської УНР, але й Фінляндії, Регентського Королівства Польщі, Литви, Латвії та Естонії.

Неефективність роботи уряду Української Народної Республіки, очолюваного малокомпетентними і пробільшовицьки налаштованими політиками, дала привід командуванню німецьких військ 28 квітня 1918 року заблокувати роботу Центральної Ради, арештувати двох міністрів на її засіданні, під час якого обговорювала проект конституції УНР, і підтримати кандидатуру генерал-лейтенанта Павла Скоропадського, який наступного дня був проголошений гетьманом України.

Друк 12
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 15 січня 2016, востаннє оновлено 9 лютого 2018. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Головні події 9 лютого

Страта Карла І Стюарта

1649
#ЦейДень

Все про 9 лютого

Події, факти, персоналії

Кубок Девіса з тенісу

1900

Взяття Києва військами радянської Росії

1918

«Полювання на відьом» Джозефа Маккарті

1950