Переможно завершивши війну проти Китаю, у 1895 році Японія домоглась від імперії Цін крім визнання самостійності Кореї і виплати великої контрибуції значних територіальних поступок: передачі острова Формоза (Тайвань), розташованого поруч архіпелага Пенху і частини Маньчжурії. Однак вже за тиждень під тиском Росії, підтриманої Німеччиною і Францією, Японії довелось шукати — і безуспішно — посередництва США та Британії, але зрештою таки відмовитись від маньчжурського півострова Ляодун, незамерзаючий порт на якому Люйшунькоу (більш відомий за його англійською назвою як Порт-Артур) на березі Жовтого моря бачився Росії вкрай важливим стратегічним пунктом поширення її інтересів у регіоні.
Через три роки Росія попри союзницьку угоду з Китаєм змусила передати їй у безоплатну 25-літню оренду не лише Порт-Артур, але й увесь навколишній Квантунський півострів (кінцівка півострова Ляодун) разом з прилеглими територіальними водами, надати дозвіл прокласти до нього залізницю і збудувати місто Дальній (відоме також як Далянь).
Скориставшись повстанням «Духовних кулаків», в кінці 1900 року Росія фактично окупувала Квантунську область, яку влітку 1903 року, коли було завершено будівництво залізниці Харбін — Порт-Артур, включила до свого Далекосхідного намісництва з центром у Владивостоці. У регіон почалось інтенсивне перекидання військ: під'юджуваний кайзером Вільгельмом, який у листах своєму двоюрідному брату Миколі II регулярно наголошував на його ролі захисника Європи від «жовтої загрози», і придворним угрупуванням, яке бачило лише силовий варіант розмежування російсько-японських інтересів на Далекому Сході, цар розпочав приготування до війни.
Підготовку до війни вела і Японія, яка сприйняла свою вимушену територіальну поступку як національне приниження. Вона заручилась союзницьким договором з Великобританією, що убезпечував її від надання допомоги Росії з боку Франції, й у квітні ініціювала переговори з Росією щодо розподілу сфер впливу в Кореї і Маньчжурії. Дипломатичне листування між Токіо і Санкт-Петербургом через спеціального посланця Куріно Шинічіро йшло мляво, за півроку жодного прогресу досягнуто не було. 8 жовтня завершився термін виведення військ з Маньчжурії, який Росія демонстративно проігнорувала, пославшись на порушення Китаєм умов договору.
У кабінеті японського прем'єр-міністра Кацура Таро все більше схилялись до висновку, що Петербург тягне час, щоб завершити приготування до війни, про що міністр закордонних справ Ютаро Комура 1 грудня наказав повідомити свого російського колегу Володимира Лансдорфа «у такій формі, щоб це справило на нього якомога сильніше враження».
Однак успіху це не принесло — 13 січня 1904 року Японія отримала зустрічні російські пропозиції, які йшли у розріз з усім, що обговорювалося раніше. Після невдалих спроб повернути перемовини у конструктивне русло, 5 лютого Ютаро розпорядився «припинити безсмістовні переговори». Наступного дня Японія розірвала дипломатичні стосунки з Росією. За наказом головнокомандувача Об'єднаного флоту Тоґо Хейхатіро 55 бойових кораблі негайно рушили до берегів Китаю і Кореї.
О пів на одинадцяту вечора за місцевим часом 8 лютого (26 січня за ст. ст.) 1904 року вісім японських есмінців розпочали торпедну атаку російської ескадри, що стояла на зовнішньому рейді Порт-Артура, і вивели з ладу два панцерника і крейсер.
Через три години Японія офіційно оголосила Росії війну.
Того ж дня ескадра під командуванням контр-адмірала Сотокіті Уріо блокувала корейський порт Чемульпо (нині Інчхон, Республіка Корея), де 9 лютого атакувала крейсер «Варяг» і канонеру «Кореєць», які намагались прорватись у Порт-Артур. Після 45-хвилинного бою, шансів на успіх в якому проти семи крейсерів і восьми есмінців не було, росіяни евакуювали екіпажі і підірвали обидва кораблі, щоб вони не дісталися супротивнику.
Лише наступного дня Росія оголосила війну Японії — за словами першого секретаря британського посольства у Петербурзі Сесіла Спрінґ-Райса Микола II був приголомшений новиною і довго не міг повірити, що Японія усупереч запевнянням його близького оточення зважилась першою завдати удару. Ще одним розчаруванням стала позиція Франції, яка відмовилась надати допомогу, заявивши, що союзницька угода стосується лише Європи. Про свій нейтралітет повідомив і «кузен Віллі», який доклав чимало зусиль, щоб послабити франко-російський союз і запобігти можливій конфронтації Німеччини на два фронти.
21 лютого японські війська взяли Пхеньян, через два місяці — вийшли на корейсько-китайський кордон, в травні — розпочали бойові дії на Квантунському півострові, 1 червня — зайняли порт Дальній (нині — Далянь в КНР), що відкривало можливість наступу на Порт-Артур.
Що було потім
Росія, попри тривалу підготовку, до війни виявилась не готова — ще не було завершено перекидання військ у Маньчжурію, далеко від театру дій знаходились бойові кораблі, відправлені з Балтики і Франції. Хід наступних подій показав і загальну недооцінку військового потенціалу Японії — у січні 1905 року після кількамісячної облоги впав Порт-Артур, навесні росіяни зазнали поразки біля Мукдена і Шеньяна в континентальній Маньчжурії, де були розбиті військами фельдмаршала Івао Ояма, і біля Цусімських островів, де в травні Тихоокеанський флот під командуванням адмірала Зиновія Рождественського зазнав нищівної поразки від флоту адмірала Хейхачіро Того.
Ці три стратегічні поразки Росії фактично вирішили долю війни, і у серпні 1905 року при посередництві президента США Теодора Рузвельта був підписаний Портсмутський мирний договір, за яким Росія втратила військові бази в Порт-Артурі і Дальньому, південну частину острова Сахалін, вивела свої війська із Маньчжурії і безумовно визнала Корею зоною інтересів Японії.
Коментарі
Дивіться також
• Сходження на престол Миколи II, 1894
• Облога Порт-Артура, 1905
• Перша російська революція, 1905
• Початок Першої світової війни, 1914