Бельгійський Національний конгрес проголосив незалежність країни в 1830 році. Творці нової держави розмовляли французькою, в результаті чого на протязі десятиліть франкомовні валлонці знаходились у привілейованому положенні, чому сприяв той факт, що південна, валлонська, частина країни з шахтами і сталеливарними заводами була багатшою за фламандську північ.
Однак у 1960-і роки ці галузі промисловості втратили своє стратегічне для економіки країни значення і на перші позиції стала виходити Фландрія з потужною легкою та електронною промисловостями. Фламандці стали все енергічніше добиватись рівності своїх прав, і в 1971 році їх зусилля привели до прийняття закону, що зрівнював права фламандської та французької мов, а в 1989-у — закону про федеративний устрій держави, гарантом єдності якої є монархія.
Закон 1993 року розширив законодавчі і виконавчі повноваження місцевих національних адміністрацій, що деякими політиками вважається логічним наслідком боротьби фламандців за рівні з валлонцями права, а їх опонентами — кроком до розколу країни.
Сьогодні населення Бельгії складається з двох груп — фламандців (близько 5 млн чоловік), що населяють північні та центральні провінції Бельгії та розмовляють нідерландською, і валлонів (близько 4 млн чоловік), що живуть у південних провінціяхі своїми говірками близькі до північних французів; 11% бельгійців двомовні. Офіційними мовами країни є нідерландська (у Фландрії та Брюсселі), французька (у Валлонії та Брюсселі) та німецька (друга офіційна на землях німецькомовної громади на сході країни).
Коментарі
Дивіться також
• Нідерландська революція, 1648
• Незалежність Бельгії, 1830
• Шенгенська угода, 1985
• Створення Європейського Союзу, 1992