Аларіх II з роду Балтів зійшов на престол 28 грудня 484 року після смерті свого батька Ейріха, сина Теодоріха I, який як правитель Тулузького королівства в союзі із Західною Римською імперією зупинив навалу коаліції варварських племен гунів і германців під проводом Аттіли в Галлію. За 18 років свого правління Ейріх зумів підняти Королівство вестготів на вершину могутності, перетворивши його на найбільшу з держав, що виникли на руїнах Риму, простягаючись від від Атлантичного океану до Альп і від Гібралтарської протоки до Луари.
У 489 році Аларіх II допоміг остготам на чолі з Теодоріхом Великим здолати армію Одоакра і захопити Італію, що стало основою їх тривалих союзницьких стосунків, сріплених у 493 році шлюбом Аларіха і дочки Теодоріха Тіудігото. Це, однак, не захистило вестготів від войовничого короля франків Хлодвіга, під натиском якого вони стали все більше посуватись на південь і розселятись не лише у великих містах Іберійського півострова, але й колонізувати колишні володіня аланів і вандалів.
Протистояння із франками посилював і релігійний фактор — в 90-і роки V століття Хлодвіг прийняв християнство в його ортодоксально-нікейській формі, яка була поширена і серед романського населення Вестготського королівства, правляча верхівка котрого дотримувалась аріанського християнства. Після кількох років переслідування і репресій ортодоксально-нікейського кліру, який орієнтувався на франків, Аларіх II прийняв рішення привернути його на свій бік. Одним із кроків на цьому шляху стала юридична уніфікація цивільно-правових і юридичних відносин між готами, що жили за кодексом, прийнятим за правління короля Ейріха, і романськими підданими, які керувались римськими законами.
Складений за порадами вестготських єпископів і вельмож під керівництвом королівського референдарія (радника) Аніануса, «Римський закон вестготів» був оприлюднений 5 лютого 506 року в столиці королівства місті Ер в Аквітанії (нині — Ер-сюр-л'Адур, Франція). Він включав більшість юридичних норм з «Кодексу Феодосія», прийнятого в Східній Римській імперії 15 лютого 438 року і введеного в Західній Римській імперії з 1 січня 439 року імператором Валентиніаном III, деякі більш пізні римські закони, а також скорочену версію римського цивільного права II століття. Головним принципом, покладеним в основу їх адаптації, стало застосування однакових юридичних і правових процедур до всіх громадян, незалежно від їх походження.
«Римський закон вестготів» Аларіха діяв протягом півтора століття і був офіційно замінений за правління короля Хіндасвинта і його сина Реккесвінта — прийнятий ними правовий кодекс «Вестготська правда», оприлюднений у 654 році, поширив уніфіковану юридичну систему на всю Іспанію і підконтрольні їй території і застосовувався незалежно від етнічного походження підданих королівства. Це сприяло зміцненню королівської влади і перетворення Іспанії на централізовану спадкову монархію, котра, однак, через півстоліття не встояла перед завоюваннями маврів.
Коментарі
Дивіться також
• Велика хартія вольностей, 1215
• Декларація прав людини і громадянина, 1789
• Кодекс Наполеона, 1804