За неповне десятиліття після відкриття морського шляху до Індії Португалія поставила під контроль невільничий ринок африканського узбережжя і морські торговельні шляхи з Індостану до Єгипту та Близького Сходу. Зусиллями Педру Альваріша Кабрала, Афонсу де Албукеркі, Трістана да Кунья і першого віце-короля Індії Франсішку де Алмейди було розорено центри арабської торгівлі Східної Африки, Ормузу в однойменній протоці біля входу в Перську затоку, захоплено міста Хаур-Факкан (нині — в еміраті Шарджа) та Мускат (нині — столиця султанату Оман), на острові Сокотра, що на південь від Аравії, зведено фортецю, яка стала базою для подальших бойових дій. Форти і факторії з'явились на Цейлоні і в султанаті Кочі, який силою зброї був примушений визнати зверхність короля Мануела.
Стрімкий успіх португальці підкріпили торговим союзом із Малаккським султанатом і перемогою у березні 1506 року в морській битві біля Каннура над флотом коаліції Калікута, Османської імперії і Гуджаратського султанату, невдоволених португальською активністю в регіоні. Це поставило під загрозу монопольне посередництво Мамлюкському султанату і Венеції у торгівлі східними прянощами між Індією і країнами Середземномор'я, й у вересні 1507 року споряджений за венеційські кошти флот під командою Хусейна аль-Кудрі, колишнього еміра Джидди, у складі 10 карак, 6 великих і 30 легких галер із понад тисячею війська прибув до Діу у Камбейській затоці Аравійського моря.
Діу, острівне місто-фортеця, було форпостом гуджаратського султана Махмуд-шаха I Бегара, який серед численних правителів конгломерату держав на Індостані завдяки власному потужному флоту ще донедавна контролював Перську затоку, через яку проходила левова частина торгівлі між Малаккою і Єгиптом. Підбадьорений прибуттям допомоги, він сформував коаліцію із заморіном (правителем) Калікута (нині Кожикоде), і у березні 1508 року флот з шести великих мамлюкських карак і шести мамлюкських та 40 гуджаратських галер під командою військового губернатора Діу Маліка Айяза рушив на південь вздовж індійського узбережжя.
Заскочена зненацька у порту Чауль (південніше Мумбаї), частина португальскої армади у дводенному бою була розгромлена, втратила 6 з 8 кораблів і зо сотню людей, включно з їх флотоводцем 28-літнім Лоуренсу де Алмейдою, сином віце-короля Індії. Однак перемога мусульман виявилась Пірровою, атакувати Каннур вони не зважились й повернулись до Діу, де почалась підготовка до оборони.
Негайну відплату поругальців затримав сезон мусонів. Коли ж 6 грудня з Перської затоки у форт Святого Ангела (Каннур) з рештою армади прибув Афонсу де Албукеркі, то привезений ним наказ короля замінити Алмейду на посаді віце-короля Індії, призвів до конфлікту двох адміралів: загибель сина виявилась для Алмейди справою надто особистою, він відмовився підкоритись і 9 грудня на чолі флоту 18 кораблів (9 карак, 6 каравел, 2 галери і бригантина) відплив до Діу, куди не без труднощів прибув вранці 3 лютого 1509 року.
Португальцям протистояло 10 карак, 6 великих і 30 легких галер, і не менше сотні дау — невеликих одновітрильних торгових суден, переоснащених для військових потреб, місцевих і надісланих на підмогу з Калікута під командою досвідченого флотоводця Кунджалі. Попри чисельну перевагу, атакувати супротивника Айяз не став, наказавши флоту зайняти оборонні позиції вздовж берега під прикриттям фортечної артилерії.
Португальці розділились трьома групами: караки для фронтальної атаки, легкі каравели — для флангової і для бомбардування супротивника. Франсішку де Алмейда на флагмані «Квітка моря» став позаду інших так, щоб було зручно керувати боєм, вести прицільний обстріл і не втрачати з поля зору дау у приміській гавані. Бригантина «Святий Антоній», призначена для підтримки зв'язку між суднами, повідомила усім настановчу промову віце-короля: у разі перемоги — право на грабунок переможених, нобілітація усіх лицарів, лицарство усім солдатам, прощення кримінальних злочинів усім вигнанцям, звільнення усім рабам.
Об 11-й ранку на «Квітці моря» підняли прапор і гарматний постріл дав сигнал до бою. Його долю вирішила краща оснащеність португальських кораблів, великий досвід їх озброєної аркебузами важкої піхоти проти незахищених обладунками мамелюкських й індійських лучників і новітній спосіб наведення артилерії — по пласкій траєкторії, так, щоб ядра, відскакуючи від поверхні води, долали великі відстані. Нерухомі кораблі супротивника стали для португальців зручними мішенями, і вже з першим залпом одна з найбільших карак супротивників пішла на дно.
Після цього за командою Алмейди було завдано удару з фронту і правого флангу.
Першу атаку флот під командою Маліка Айяза відбив. Але його розрахунок, що після зближення кораблів десятки дау ударять супротивнику в тил, виявився хибним — одного португальського флагмана виявилось досить, щоб інтенсивним вогнем заблокувати їх у вузькому горлі гавані: щільно розміщені, вони стали легкою здобиччю португальських бомбардирів і у сум'ятті зіткнення не змогли злагоджено маневрувати. Коли вислід бою вже залишав мало сумнівів, частина дау таки зуміла прорватись у відкритий океан, але за наказом свого мараккара (флотоводця) Кунджалі негайно рушила до Калікута.
Вже у сутінках португальці буквально розстріляли найбільшу караку мамелюків, яка притиснулась до берега у сподіванні, що великі кораблі супротивника не подолають мілководдя і абордажу вдасться уникнути.
Бій мусульманами було програно. Врятуватись вдалось небагатьом. Вони втратили убитими понад чотири сотні мамелюків і десь 1300 гуджаритів, зо чотири тисячі полоненими, жорстоко страченими за наказом Аламейди. Усі великі вцілілі кораблі — три галери та три караки, і шість сотень бронзових артилерійських знарядь стали трофеєм португальців.
Ні розорювати Діу, ні брати його під свою руку Аламейда не став — надто дорого, натомість задовільнився викупом у розмірі 300 тисяч золотих шерафінів, третину яких роздав своєму війську, і заснував у місті торговий пост. Захоплені у бою три мамелюкські бойові прапори він відіслав у Лісабон разом зі звісткою королю про перемогу: «Хочеш володіти Індією, то володій морем. Фортеці на березі Тобі не допоможуть».
Що було потім
Однак бути «вічним гостем» султана Кочіна король Мануел не бажав. У жовтні 1509 року в Індію прибула споряджена ним армада з п'ятнадцяти кораблів і 3 тисяч солдат під командою маршала Фернандо Коутіньо. За його наказом з-під фактичного домашнього арешту у форті Святого Ангела був звільнений Албукерке, готовий реалізувати нову стратегію португальської експансії — завоювання Індостану.
Алмейда змирився, у листопаді відплив на батьківщину, але повернутись у Португалію йому не судилось — 1 березня 1510 року під час зупинки на березі затоки Салданья, що біля мису Доброї Надії, він загинув, атакований тубільцями.
У цей час Албукерке, зазнавши невдачі при спробі взяти Калікут, готувався до нападу на Гоа, великого порту Біджапурського султанату. Місто впало у грудні, з другої спроби. 25 липня 1511 року Афонсу де Албукерке скорилась Малакка, що завершило формування португальської торговельної монополії в Азії. Вона протрималась століття, до 29 липня 1612 року, коли перемогою над португальцями біля Сувалі у Гуджараті свою присутність в Індії почала утверджувати Англія.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН