Поразка Йорків у битві при Вейкфілді 30 грудня 1460 року стала важким ударом для партії «Білої троянди» і її прихильників. Військо Річарда Плантагенета, 3-го герцога Йорка, було розбите на голову, загинув він сам, його син Едмунд, граф Ратленд і два брата — сер Джон і сер Г'ю Мортімери, а також сер Томас Невілл, син графа Солсбері, видні аристократи Харрінгтон, Борчер і Гастінгс, за наказом королеви Маргарити Анжуйської були страчені взяті в полон син Томаса Невілла і граф Солсбері. На чолі «Білої троянди» став син Річарда Йоркського 18-річний Едвард, граф Кембриджа, Марча і Ольстера, який дав клятву помститися за смерть батька. Ще з листопада він у Західному Мідлендсі збирав нову армію для війни з Ланкастерами, на чолі якої у кінці січня 1461 року рушив з Герефорда навперейми Джасперу Тюдору, графу Пембрука, і його батька Оуена Тюдора, які наступали з Вельсу на з'єднання з військом Маргарити Анжуйської , що прямувала на Лондон.
Щоб не потрапити в пастку між двома арміями Ланкастерів, Едвард Марч з п'ятитисячним військом дістався Мортімерс-Крос, перехрестя доріг Герефорд-Шрусбері (йшла з півночі на південь) і Лондон-Аберіствіт (йшла зі сходу на захід) у долині ріки Лаг між Лемстером і Лентвордіном в графстві Герефордшир, й отаборився у своєму родовому замку Вігмор в очікуванні Тюдорів, що рухалися з півдня по старій римській дорозі.
Обидві армії зійшлися у бою 2 лютого 1461 року. Невідомо хто почав його першим. Джастін Тюдор завдав удару по центру Йорків, але ті витримали атаку. Спроба Оуена Тюдора обійти супротивника з правого флангу не вдалась — як тільки його підрозділи почали маневр, йоркісти пішли в атаку і, розчленувавши ланкастеріанцв надвоє, розсіяли їх, змусивши хаотично відступити. Під час переслідування Тюдори втратили практично усе своє військо, загалом порядка чотирьох тисяч чоловік.
Того ж дня за наказом Едварда Марча усі десять захоплених у полон знатних бранців були страчені, включно і з 61-літнім Оуеном Тюдором, обезголовленим того ж дня на головній ринковій площі Герефорда. Його «голова, яка звикла спочивати на колінах у королеви», була виставлена на загальний огляд, а тіло — поховане у місцевій церкві без жодного пам'ятного знаку.
Тим часом військо королеви Маргарити Анжуйської продовжувало марш на Лондон, залишаючи по собі смугу розорених і спустошених сіл. Едвард не встиг прийти на допомогу Річарду Невіллу-молодшому, графу Ворвіка, що вийшов на захист столиці, і 17 лютого той був розбитий під Сент-Олбансом. Ланкастеріанці звільнили короля Генріха VI, покинутого йоркістами під час відступу з поля бою, проте увійти у вороже налаштований Лондон не змогли — містяни закрили перед ними ворота й, не маючи засобів для облоги, вони була змушена відступити назад до Йорка.
Натомість 2 березня 1461 року Лондон радо вітав Едварда Марча, який за кілька днів проголосив себе королем Едвардом IV. Через три тижні він остаточно утвердився на престолі Англії, отримавши під Таутоном переконливу перемогу над переважаючими силами ланкастеріанців під командою Генріха Бофорта, герцога Сомерсета.
Джаспер Тюдор, якому вдалось врятуватись під Мортімерс-Кросом, був позбавлений усіх посад і володінь й наступні роки провів у вигнанні у Бретані, Франції і Шотландії, безуспішно організовуючи сили для відновлення на престолі Ланкастерів. Він ненадовго повернувся в Англію у 1470 році під час заколоту проти Едварда IV його колишнього соратника Річарда Невілла. Хоча змістити короля не вдалось і той через рік поновився на престолі, Джаспер Тюдор зумів вивезти на континент свого 14-літнього племінника Генріха (сина померлого в 1456 році в полоні йоркістів Едмунда Тюдора), який попри сумнівність своїх прав заявив претензії на спадщину Ланкастерів. З другої спроби вони зуміли десантуватись в Англії, де 22 серпня 1485 року біля Босворта здобули перемогу над військами йоркістів й Генріх Тюдор на полі бою був проголошений королем, започаткувавши нову, валлійську за походження, династію англійських монархів.
Коментарі
Дивіться також
• Битва при Сент-Олбансі, 1455
• Битва при Вейкфілді, 1460
• Друга битва при Сент-Олбансі, 1461
• Битва під Таутоном, 1461
• Сходження на престол Річарда ІІІ, 1483
• Коронація Генріха VII, 1485
• Кінець династії Тюдорів, 1603