Після повернення в 1915 році з Південної Африки (ПАС) на батьківщину адвокат за освітою Махатма Ганді увійшов до керівництва партії поміркованих опозиціонерів Індійський Національний Конгрес (ІНК) і продовжив вироблену ним в ПАС практику ненасильницьких акцій громадянської непокори. Найвідомішою з них став «Соляний похід» 1930 року, котрий широко висвітлювався в світових засобах масової інформації і привернув увагу до акцій протестів індійців проти англійських колоніальних властей. Виступаючи проти повної незалежності Індії, а лише за надання їй широкого самоврядування на основі релігійного плюралізму, Ганді не знайшов порозуміння з більш радикально налаштованим керівництвом ІНК і в 1932 році залишив партію, проте зберіг загальнонаціональний авторитет як борець за громадянські права.
З початком Другої світової війни Ганді виступив проти участі в ній Британської Індії і в 1942 році став ініціатором руху «Геть з Індії!». В ході його придушення був заарештований сам Ганді, керівники всіх рівнів партії ІНК і майже 100 тисяч індійців, що взяли участь в мітингах, демонстраціях і забастовках. Ще до закінчення війни Британія прийняла рішення про надання Індії незалежності і остаточно схвалила його у перший повоєнний рік. Проти намірів віце-короля Індії Луї Маунтбаттена розділити країну за релігійним принципом виступили Ганді та партія ІНКа, однак план Маунтбаттена підтримали лідери мусульманських партій, і 14-15 серпня 1947 року більша частина Британської Індії була розділена на самоврядні домініони Індійський Союз та Пакистан, а 601-е дрібне князівство отримало змогу самостійно вибрати до якої з держав приєднатись.
Подія, яку Ганді назвав «найблагороднішим вчинком Британії за всю її історію», привела до посилення релігійної ворожнечі між індусами та мусульманами і загибелі до півмільйона чоловік; ще близько 12 мільйонів представників обох громад стали біженцями. Щоб згасити хвилю насилля, Ганді оголосив голодування і виступив за поступки Пакистану, який вимагав від Індії грошової компенсації для підтримки переміщених осіб. Виплата урядом Індії 13 січня 1948 року 550 млн рупій викликала обурення в середовищі радикально настроєних індусів. Ситуацію ускладнювала Перша Індо-пакистанська війна, яка почалась у жовтні 1947 року за приналежність штату Кашмір, населеного здебільшого мусульманами, але керованого індусами, і багато індуїстських націоналістичних організацій розцінило політику замирення мусульман, яку сповідував Ганді, зрадою національних інтересів.
Перший замах на життя Махатми Ганді стався 20 січня 1948 року, через два дні після припинення ним голодування. Він саме звертався до однодумців з веранди свого будинку в Делі, коли біженець з Пенджабу член ультраправої націоналістичної організації «Хінду Махасабха» кинув йому під ноги саморобну бомбу, яка, однак, лише загорілась і не спрацювала.
Через десять днів був учинений другий замах: 30 січня 1948 року член тієї ж організації шеф-редактор газети «Хінду раштра» Натхурам Годзе трьома пострілами з пістолета смертельно поранив Махатму Ганді, який саме здійснював біля свого дому вечірню молитву в колі близьких. Перші дві кулі пройшли наскрізь, третя застрягла в легенях поблизу серця. Нікуди не тікаючи, Годзе був затриманий свідками подій, а 78-річний Ганді через півгодини помер на руках своїх племінниць. Це сталося о 17 годині 17 хвилин за місцевим часом.
Провести Ганді в останню путь прийшло більше 2 мільйонів людей, які розтягнулись у 8-кілометрову процесію, що 31 січня п'ять годин йшла від його дому до міських воріт Радж-Гхат на березі ріки Ямуна. Тіло Ганді лежало на збудованому за ніч високому помості, встановленому на кузов військової машини, яку 50 чоловік тягнуло канатами по всьому маршруту процесії.
За індуїстським обрядом Махатма Ганді був кремований і його розсипаний у велику кількість урн попіл розіслали по всій Індії для відправлення меморіальних служб. Більшість з урн 12 лютого 1948 року були занурені у води священного для індуїстів Санґаму, місця злиття Гангу, Ямуни і Сарасваті біля міста Аллахабад. Прах Ганді був також розвіяний над водами Білого Нілу біля міста Джинджа в Уганді і Аравійського моря в Мумбаї. Одна урна з його прахом нині знаходиться в палаці лідера Індійської Мусульманської Ліги султана Ага-хана III в місті Пуне, де свого часу Ганді з дружиною два роки провів в ув'язненні, ще одна — в меморіалі Співдружності самореалізації у містечку Пасифік-Палісейдс біля Лос-Анжелеса.
Місце кремації Махатми Ганді зараз є меморіальним, на ньому були кремовані і поховані у водах ріки Янмуна визначні політичні лідери Індії, у тому числі сподвижник Ганді і перший прем'єр-міністр Індії Джавахарлал Неру, його дочка Індіра Ганді і внук Раджив Ганді (двоє останніх теж стали жертвами замахів).
В ході розслідування вбивства Махатми Ганді було заарештовано дев'ять чоловік. Двоє з яких — Натхурам Годзе і його найближчий спільник Нараян Апт — 10 лютого 1949 року були засуджені до страти через повішання, один виправданий за відсутністю доказів, а решту семеро отримало довічний термін ув'язнення. Після поданих апеляцій трьом засудженим (в тому числі брату Годзе) довічне ув'язнення було замінене на 18-річне.
Вбивство Махатми Ганді дало привід його ідейному спадкоємцю першому прем'єр-міністру Індії Джавархлалу Неру розпочати рішучу боротьбу з проявами націоналізму і релігійної нетерпимості — як тільки у лютому 1948 року країну залишили останні британські війська, він санкціонував переслідування (за деякими даними протягом кількох місяців було заарештовано понад 200 тисяч чоловік) членів радикальних партій усіх політичних, національних і релігійних спектрів. Це дало можливість зняти напругу в країні, покінчити з індуїстським чинником у державотворенні і прийняти нову конституцію країни, яка наступного року проголосила Індію світською демократичною республікою.
Коментарі
Дивіться також
• Перша ісламська республіка, 1956
• Перша жінка — прем'єр-міністр Індії, 1966
• Незалежність Бангладеш, 1971
• Замах на Індіру Ганді, 1984