Гіпотези про існування континету «Terra Australis» («Південна Земля») висловлювалась ще в часи Арістотеля (IV ст. до н.е.) виключно з міркувань симетрії світопобудови і не мали жодних наукових підтверджень ні в часи Ератосфена (III ст. до н.е.), прихильника теорії про сферичність Землі і першого хто визначив її розмір, ні Клавдія Потолемея, який у II столітті опублікував свою знамениту карту, на якій Африка на півдні переходила у гіпотетичний континент, а Індійський океан був зображений у вигляді гігантського озера.
Численні експедиції, здійснені в епоху Великих географічних відкриттів, довели, що Африка з усіх боків омивається морями і в різні часи північним краєм «Terra Australis» вважались острів Цейлон, Вогняна Земля і острів Естадос біля неї, узбережжя Нової Гвінеї, архіпелаги Туамоту і Вануату, а сам континент, існування якого ні в кого не викликало сумнівів, географами поміщався все більш південніше.
У 1642 році, коли голландський мореплавець Абель Тасман відкрив групу островів у південній частині Тихого океану, відому сьогодні як Нова Зеландія, стало зрозумілим, що Terra Australis знаходиться далеко на південь від Південного полярного кола, яке було вперше перетнуто 17 січня 1773 року під час другої експедиції англійця Джеймса Кука, котрий досгягнув 67°15' південної широти і був зупинений льодами. Він ще тричі перетинав Південне полярне коло в Атлантичному і Тихому океані, досягнувши 71°10' південної широти, що дало йому підстави стверджувати, що, якщо далі на південь й існує якийсь континент, то він недоступний і не має жодної економічної цінності.
Тривалий час першість відкриття Антарктиди (назва «Австралія» у 1770-х роках закріпилась за відкритою в 1606 році голландцем Віллемом Янсзоном територією, названою ним «Нова Голландія», після того як Куку вдалось проплисти між нею і Новою Гвінеєю) належала експедиції британців Едварда Брансфілда і Вільяма Сміта, які під час картографування Південних Шетландських островів 30 січня 1820 року (на два дні пізніше Беллінсгаузена) нанесли на карту узбережжя, назване ними Земля Трійці, — сьогодні це півострів Трініті, найпівпівнічніша частина Антарктичного півострова.
Першою людиною, що зійшла на берег Антарктиди, вважається американець Джон Девіс, який 7 лютого 1821 року в пошуках колоній тюленів на годину висадився на узбережжі затоки Хьюза на півострові Трініті, хоча його пріоритет оскаржується деякими істориками, які вважають, що першим це зробив інший американець, капітан китобійного судна Меркатор Купер, який висадився на Землю Вікторії 26 січня 1853 року.
Справжнє наукове дослідження Антарктиди почалось у 1890-х роках і протягом наступних двадцяти років шостий континент намагалось підкорити 17 експедицій з 10 країн — найуспішнішою з них стала експедиція норвежця Руальда Амундсена, якому в 1911 році вдалось першим досягнути Південого полюсу землі.
Коментарі
Дивіться також
• Початок першого кругосвітнього плавання, 1519
• Третя експедиція Джеймса Кука, 1776
• Підкорення Південного полюсу, 1911
• Полярна експедиція Фрітьофа Нансена, 1893