Концентраційний табір Аушвіц був створений 20 травня 1940 року розпорядженням Рейхсфюрера СС Генріха Гіммлера на території колишніх військових казарм поблизу міста Аушвіц (на польський манер — Освенцим), яке після окупації Польщі увійшло до складу Генерал-губернаторства. Руками примусово мобілізованих місцевих жителів вони були відбудовані, а сам табір — розширений за рахунок виселення людей з навколишніх сіл.
Першими в'язнями Аушвіцу стали 728 польських політичних ув'язнених, що прибули 14 червня 1940 року. До них згодом додались радянські військовополонені, євреї, німецькі кримінальні злочинці та інші «небажані елементи», зокрема гомосексуалісти. У різний час табір налічував до 20 тисяч чоловік, які шість днів на тиждень важко працювали в тому числі і на спорудженні другого комплексу табору на території села Бжезінка, що за 3 км від Освенцима, відомого як Біркенау або Аушвіц ІІ, будівництво якого почалось восени 1941 року.
У цей же період в Аушвіці І почались масові страти людей у газових камерах. Першими жертвами 3 вересня 1941 року стали 250 польських в'язнів та зо шість сотень радянських полонених, в основному хворих і непридатних для табірних робіт.
До весни 1942 року комплекс із 24 двоповерхових будівель з власною тюрмою, моргом і крематорієм з трьома печами для спалювання тіл загиблих і померлих, був обнесений залізобетонним парканом і дротяною огорожею. До наступного року чотири крематорії звели у Біркенау.
Більшість в'язнів Біркенау, куди прибували люди з усієї окупованої Європи, використовувались як рабська робоча сила на підприємствах різних німецьких компаній, частина стала жертвами медичних експериментів. Крім того, до складу концтабору входило також близько 40 невеликих таборів, створених при навколишніх фабриках і шахтах, відомі як Аушвіці ІІІ.
Після вступу Червоної Армії на територію Польщі 58 тисяч в'язнів Аушвіц-Біркенау були вивезені німцями в інші концтабори і на момент звільнення Освенциму військами 1-го Українського фронту 27 січня 1945 року в 300 тюремних бараках було виявлено 648 трупів і 7600 тисяч кинутих напризволяще людей, в тому числі зо шість сотень дітей (за іншими даними — 2189 осіб і 200 дітей).
Як вважається, за роки існування концтабору через нього пройшло щонайменше 1,3 мільйона осіб, з яких близько 1,1 млн загинуло (біля 90% з них становли євреї), завдяки чому Аушвіц-Біркенау вважається найбільшим з німецьких таборів смерті і символом Голокосту.
Після звільнення табору Аушвіц-Біркенау його архів був вивезений до Москви, а в кількох його бараках розмістився радянський військовий госпіталь. Крім того, один з його філіалів у містечку Явожно до 1947 року радянським НКВС і польським Міністерством громадської безпеки використовувався як концтабір для утримання німецьких військовополонених, мирних жителів (включаючи жінок і дітей) з числа місцевих сілезьких німців і українців з Лемківщини та польських «ворогів народу», з яких згідно офіційної польської статистики загинуло щонайменше 1535 осіб.
За час існування табору Аушвіц-Біркенау у ньому пройшли службу близько 7 тисяч членів німецької військово-поліцейської організації СС, 12% з яких згодом були засуджені за військові злочини, включаючи і першого коменданта концтабору
У 1996 році уряд Німеччини оголосив 27 січня офіційним Днем пам'яті жертв Голокосту, а резолюцією ООН №60/7 від 1 листопада 2005 року ця дата відзначається як Всесвітній день пам'яті жертв Голокосту.
Коментарі
Дивіться також
• Остаточне вирішення «єврейського питання», 1942
• Поразка Варшавського повстання, 1944
• Звільнення табору смерті Бухенвальд, 1945