21 жовтня 1969 року група офіцерів під керівництвом генерал-майора Мухаммеда Сіада Барре здійснила військовий переворот — міністри попереднього уряду були заарештовані парламент розпущений, політичні партії і громадські організації заборонені, а влада перейшла до Верховної Революційної Ради (ВРР) на чолі з Барре, яка проголосила намір побудувати в країні соціалізм на основі принципів ісламу і марксизму.
Створене із колишніх італійської і британської колоній Сомалі, з моменту проголошення незалежності в 1960 році мало територіальні претензії до сусідніх держав, прикордонні області яких були населені етнічними сомалійцями. У 1974 році, коли в сусідній Ефіопії відбулась революція, Барре став надавати воєнну підтримку Фронту визволення Західного Сомалі, що діяло в ефіопській провінції Огадена, а в липні 1977 року розпочав відкриту війну.
На той момент хунта лівоорієнтованих офіцерів під керівництвом Менгісту Хайле Маріам, яка захопила владу в Ефіопії, вже також проголосила курс на побудову соціалізму, і Радянський Союз всупереч очікування Барре, не підтримав його експансіоністські наміри. 13 листопада 1977 року він денонсував радянсько-сомалійський договір про дружбу і почав переговори із США про отримання військової підтримки. Натомість Ефіопія отримала підтримку технікою і спеціалістами від СРСР та живою силою від Куби і за півроку здобула перемогу.
Поразка у війні ослабила політичні позиції Барре, які крім авторитарного правління і жорстокого переслідування інакомислення багато в чому забезпечувались його умінням контролювати різні сомалійські етнічні клани. У квітні 1978 року була здійснена невдала спроба військового перевороту, а до 1982 року проти Барре виступили вже чотири воєнізованих організації різної кланової приналежності та політичної орієнтації, які діяли з території Ефіопії і за підтримки її керівництва.
Перші відкриті бойові зіткнення з урядовими військами почались у січні 1982 року на півночі Сомалі і досить швидко переросли у справжню війну із застосуванням артилерії та авіації. До початку 1990 року проти центрального уряду Сомалі за підтримки Ефіопії, Кенії і США воювало п'ять великих воєнно-політичних угрупувань, які контролювали різні частини країни. 19 січня 1991 року загони Об'єднаного сомалійського конгресу і Сомалійського патріотичного руху увійшли в передмістя столиці, міста Могадішо.
Після тижня міських боїв 27 січня 1991 року закінчилось 22-річне авторитарне правління Мухаммеда Сіада Барре, який був змушений рятуватись втечею до Кенії, де попросив політичного притулку. Того ж дня припинило існування і Сомалі як єдина держава — перестали функціонувати уряд, армія, поліція, всі державні служби, а вже через два дні переможці не зуміли узгодити кандидатури тимчасового президента і членів тимчасового уряду, що привело до початку міжкланової війни. Вона велась по всій території південного Сомалі і за перший рік в ній загинуло до 300 тисяч чоловік, більше, ніж за 9 років війни із режимом Барре.
Після невдалої міжнародної місії під егідою ООН в 1994 році, Сомалі розпалось на ряд самопроголошених незалежних держав, частина з яких після втручання у 2006 році в громадянську війну Ефіопії і в 2011-у Кенії уклали з центральним урядом в Могадішо, підтримуваним миротворчим військовим контингентом Африканського Союзу, угоди про входження до Сомалійської федерації на правах автономій і розпочали війну проти Ісламського Емірату Сомалі, який за підтримки Аль-Каїди і Ємену й досі контролює значні території на півдні і в центрі Сомалі та 40% Могадішо; ще однією державою, яка не веде ні з ким війну, але й ні ким у світі не визнана, є Сомаліленд, проголошений незалежним 18 травня 1991 року на території колишньої колонії Британське Сомалі.
Коментарі
Дивіться також
• Повалення диктатури Іді Аміна, 1979
• Іракська окупація Кувейту, 1990
• Захоплення «Фаїни», 2008