Незважаючи на лише чотири класи початкової освіти, Іді Амін зробив стрімку кар'єру в британській колоніальній армії і, почавши у 1946-у із помічника кухаря, в 1961 році був серед перших двох угандійців, які отримали звання лейтенанта. Наступного року, коли Уганда здобула незалежність, Амін був підвищений до капітана і в 1964-у за пропозицією прем'єр-міністра Мілтона Оботе став командувачем армією у званні полковника.
У 1970 році на Оботе був вчинений замах, в підготовці якого він запідозрив Аміна, проте, не маючи фактичних доказів цього, обмежився пониженням Аміна у посаді з командувача усіма збройними силами, яким він став лише місяць перед тим, до командувача армією і розпочав розслідування корупції у військовихй структурах. Не чекаючи його завершення, Амін скористався відсутністю Оботе, який відбув до Сингапуру на самміт країн-учасниць Британської співдружності, і 25 січня 1971 року підконтрольні йому війська зайняли столицю Уганди, заблокували аеропорт і головні магістралі країни. У своєму радіозверненні Іді Амін повідомив про усунення Оботе від влади за зловживання службовим положенням і намір передати владу цивільним після проведення демократичних виборів.
Своїми першими розпорядженнями Амін відновив дію коституції 1965 року, звільнив політичних в'язнів, дозволив урочисто препоховати на батьківщині першого президента Уганди Мутесу, який у 1969-у помер у Великобританії, проте вже 2 лютого проголосив себе президентом і верховним головнокомандувачем збройними силами Уганди, призупинив дію ряду положень конституції, передав урядові повноваження Раді оборони, яка складалась виключно з військових, і призначив офіцерів на ключові державні посади. Із-за того, що в останні роки свого правління Мілтон Оботе зробив різкий поворот в бік соціалістиних перетворень, переворот Аміна був сприйнятий на Заході позитивно, особливо в Ізраїлі, ФРН та Великій Британії, куди він здійснив свої перші державні візити.
Після невдалої спроби колишнього прем'єра в 1972 році скинути Аміна, той розпочав переслідування одноплемінників Оботе, після чого поширив репресії на інші нацменшини, інтелігенцію, іноземців, громадських активістів. Після вислання з Уганди близько 80 тисяч азіатів, в основному індійців, в рамках політики "африканізації", Індія першою розірвала з Угандою дипломатичні стосунки. За нею послідували Великобританія, невдоволена націоналізацією 80 найбільших британських підприємств, і Ізраїль, який відмовився поставляти зброю, стурбований посиленням позицій мусульман, які кількісно складали абсолютну меншість, проте стали домінуючою релігійною громадою на усіх щаблях влади.
Це змусило Аміна звернутися по допомогу до Муаммара Каддафі, завдяки посередництва якого СРСР і НДР стали найбільшим постачальниками військової і економічної допомоги Уганді. Будівництво "африканського соціалізму" супроводжувалось юридичним свавіллям, масовими етнічними і політичними переслідуваннями та позасудовими розправами протягом усього восьмирічного правління Аміна. За приблизними оцінками Amnesty International до 1979 року, коли Амін був усунутий від влади після поразки у оголошеній ним же війні Танзанії, в країні загинуло від 80 до 300 тисяч чоловік.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• Воєнний переворот в Іраку, 1963
• Початок «Культурної революції», 1966
• Переворот у Лівії, 1969
• Квітнева революція в Афганістані, 1978
• Повалення режиму Пол Пота, 1979
• Саддам Хусейн — президент Іраку, 1979
• Повалення диктатури Іді Аміна, 1979
• Геноцид в Руанді, 1994