Після загибелі під Варною Владислава III безвладдя в Угорщині тривало два роки, доки у боротьбі за регентство при 4-річному Ладиславі V Постумі (чи Владиславі Посмертному) з династії Габсбургів, визнаному сеймом королем 7 травня 1445 року, перемогу над пронімецькою партією не здобув трансильванський воєвода Янош Гуньяді. При цьому сам Владислав V так і залишився в австрійських володіннях під опікою свого двоюрідного діда німецького короля Фрідріха III.
«Визволити» Ладислава вдалось лише у 1452 році, коли проти Фрідріха III повстали дворяни Верхньої та Нижньої Австрії, підтримані знаттю Славонії на чолі з Ульріхом II, граф Цельським, і взяли в облогу німецького короля — на той час уже імператора, у Вінер-Нойштадті. 6 вересня Ладислав урочисто в'їхав до Відня, «змив з себе штирський бруд» свого діда і вступив у права як герцог Австрійський. Через три місяці він з великим почтом прибув до Пресбурга (Пожонь на угорський лад, нині Братіслава, Словаччина), де 29 січня 1453 року сейм вдруге підтвердив його права на угорську корону. За вірну службу він винагородив Гуньяді посадою генерал-капітана королівства і першим в Угорщині спадковим графським титулом, надавши у довічне володіння місто Бестерче у Трансильванії (сучасна Бистриця, Румунія).
13-літня боротьба прихильників Ладислава Постума за консолідацію спадщини його батька завершилась 28 жовтня 1453 року, коли оломуцький єпископ Йоган ХІІІ Хаєс у Празі коронував його на престол Богемії, тим самим завершивши і тривалу релігійну війну між католиками і гуситами.
Утім, правив Ладислав лише номінально. Як писав сучасник подій кардинал Сільвіо Пікколоміні (майбутній папа Пій II), його володіннями «керують три мужі» — Ульріх Цельський в Австрії, Янош Гуньяді в Угорщині і Георгій Подебрадський в Богемії. Кожен з них прагнув домогтись прихильності короля, у чому найбільшого успіху досягнув граф Цельський, що ревно ставився до військових здобутків Гуньяді у війні з османами.
Нагода поквитатись з родиною найвпливовішого і найбагатшого магната Угорщини, який неодноразово власним коштом озброював кількатисячні армії, випала восени 1456 року, коли Гуньяді невдовзі після тріумфальної перемоги над Фатіхом II під Белградом помер від чуми, — на його старшого сина Ласло за намовлянням Ульріха король поклав батькові борги перед казною, начебто набуті за час воєн з турками. Щоб урегулювати питання, 9 листопада вони утрьох — Ладислав, Ласло і Ульріх — зустрілись у Белграді, де на очах короля люди Гуньяді-молодшого мечами зарубали графа Цельського. На цьому приниження молодого і недосвідченого Ладислава не закінчилось — Ласло змусив його разом з ним прибути до Темешвара (нині Тімішоара, Румунія), де король поклявся вдові Яноша Гуньяді не переслідувати її родину і на знак примирення призначив Ласло своїм шталмейстером і капітан-губернатором Угорщини замість убитого Ульріха Цельського.
Помста Ладислава не забарилась.
Коли 14 березня 1457 року на запрошення Ласло II Гараї, палатина Угорщини, Ласло Гуньяді з молодшим братом прибув до Буди, їх негайно схопили. Суд був коротким — через два дні, звинуваченого у вбивстві родича короля, Ласло Гуньяді привселюдно обезголовили на площі Св. Георгія. Хоча 14-літній Матяш (Матвій) опинився заручником, його матір Ержебет Сіладьї і її брат Міхай Сіладьї з таким віроломством миритись не стали. На їх заклик відгукнулась трансильванська знать. Прихопивши з собою Матяша, Ладислав вирішив за краще перебратись спочатку до Відня, де віддав наказ збирати військо, а звідти — до Праги, куди переніс приготування до свого весілля з французькою принцесою Магдаленою, донькою Карла VII Звитяжного.
Постала загроза чергової громадянської війни. Уникнути її вдалось завдяки несподіваній смерті Ладислава — за кілька днів до свого 18-ліття він захворів і 23 листопада помер, як було встановлено у 1984 році, від лейкемії, невідомої у XV столітті хвороби.
Нащадків останній представник Альбертинської гілки династії Габсбургів по собі не лишив. Серед його найближчих спадкоємців були рідні сестри Анна, в заміжжі герцогиня Саксонська, Люксембурзька і ландграфиня Тюринзька, та Єлизавета, дружина польського короля Казимира IV Ягеллончика. Певні шанси мав й імператор Фрідріх ІІІ, який так і не повернув мадярам корону Святого Іштвана, яку свого часу отримав від матері Ладислава як заставу за кілька замків. Проте традиційно розділена угорська знать перед загрозою міжусобиці на цей раз згуртувалась і зробила ставку на Матяша Гуньяді, вважаючи, що підлітком легше буде маніпулювати у своїх інтересах. Вирішальною виявилась позиція давнього шанувальника військового таланту Яноша Гуньяді папи Калікста III, який сподівався, що син продовжить антиосманську боротьбу батька.
Роль миротворця взяв на себе палатин Ласло II Гараї, який рік перед тим заманив братів Гуньядів у пастку. 12 січня 1458 року він відвідав Міхая Сіладьї (дядька Матяша) у Сегеді, де відбулось їх примирення: Гараї брався усунути будь-які перешкоди на шляху до обрання Матяша королем на елекційному сеймі, а той мав одружитись з його донькою. Для певності, 24 січня 1458 року Гараї прибув у Буду з чималим військом, присутність якого біля будівлі, де засідали парламентарі, мала переконати їх у необхідності прийняти потрібне палатину рішення. Регентом-губернатором при неповнолітньому королі став його дядько Міхай Сіладьї, донедавна ще другорядна фігура в угорській політиці.
У цей час сам Матяш все ще знаходився у Празі. Тож за кілька днів за ним була вислана поважна делегація, щоб супроводжувати короля угорців на батьківщину. Однак вже на місці виникла непередбачувана ситуація — губернатор Богемії Іржі Подебрад погодився звільнити Матяша лише за умови, що той візьме за дружину його доньку Катерину. Свого часу було домовлено, що угоду між родинами Гараї і Сіладьї-Гуньяді буде скріплено присягою у присутності Денеса Сечі, архієпископа Естергома, однак у сум'ятті подій про це забулось, що дало можливість регенту відмовитись від взятих зобов'язань — за його намовляння Матяш при свідках прийняв умови Подебрада, після чого той передав свого майбутного зятя угорським послам у прикордонному місті Стражніце (нині Чехія).
14 лютого 1458 року 14-літній Матяш Гуньяді, відомий також як Корвін («Ворон») завдяки ворону, зображеному на його гербі, перший угорський король неаристократичного походження, прибув в Естергом. З його коронацією виникла затримка — корона Святого Іштвана, невід'ємний атрибут церемонії, все ще знаходилась в імператора Фрідріха ІІІ. Шляхом тривалих переговорів повернути її вдалось лише в кінці 1463 року. У цей час 14-літня дружина Матяша була на останніх місяцях вагітності, тож давно очікувані урочистості довелось знову відкласти, на цей раз до весни. Підготовку до них затьмарили дві смерті — королівського первістка, котрий помер у лютому 1464 року, за кілька днів після народження, і 8 березня Катерини, яка так і не оговталась від важких пологів.
Уже вдівцем, 21-літній Матяш Гуньяді, 29 березня 1464 року в Секешфехерварі коронувався на престол Угорщини.
Що було потім
Цього ж, 1464 року, Матяш розпочав свою першу військову кампанію. Підбадьорюваний папою, він рушив проти османів, що зміцнювали свої позиції вздовж південного угорського покордоння. Однак, досить швидко захопивши ряд фортець у Боснії і Сербії, обіцяної допомоги від християнських держав так і не дочекався, і відвів війська за Дунай.
Спустошена тривалими війнами попередників Корвіна, королівська скарбниця була порожньою. Він, спочатку зі згоди сейму, а потім самовільно, запровадив низку нових податків і митних зборів. Це викликало невдоволення у Трансильванії, яку довелось упокорювати силої зброї в 1467 році. Наступного року Матяш рушив проти свого колишнього тестя, на той час уже короля Богемії, і за рік зайняв Моравію, Сілезію та Лужицю. Своїм успіхам Корвін завдячував т. зв. Чорній армії, одній з перших професійних армій середньовічної Європи, і прийняттям на озброєння піхоти вогнепальної зброї. Утім, власне саму Богемію здолати йому так і не вдалось, що не завадило католицькій знаті підкорених земель 3 травня 1469 року проголосити Корвіна королем Богемії, другим на території донедавна єдиної держави.
12 червня 1477 року настала черга імператора Фрідріха ІІІ. Угорська армія окупувала майже всю Нижню Австрію, частину Верхньої. Завдяки підтримці архієпископа Зальцбурга їй підкорились Штирія, Карінтія і Крайна. У червні 1485 року, після п'ятимісячної облоги, Матяш Корвін тріумфально в'їхав у Відень. В улюблене місто імператора Священної Римської імперії він перевів з Буди свій двір і в 1487 році, коли впало останнє вірне Фрідріху місто Вінер-Нойштадт, прийняв титул герцога Австрії, теж другий на території родових володінь Габсбургів.
Коментарі
Дивіться також
• Ласло Святий — король Угорщини, 1077
• Битва під Варною, 1444