Вісімнадцятилітня внучка короля Георга III зійшла на престол у 1837 році по смерті свого дядька Вільгельма IV у період, коли Сполучене королівство Великої Британії і Ірландії вже було сформованою конституційною монархією, в якій правитель не мав політичної ваги, і перші роки на королеву, що конфліктувала з матір'ю, мав сильний вплив прем'єр-міністр Вілья Лем.
У 1840-х роках внутрішня політика Британії, на яку королева намагалась впливати призначенням міністрів, визначалась ситуацією в охопленій голодом Ірландії. Смерть до півтора мільйона чоловік, еміграція і зубожіння населення зумовили прийняття «Закону про вільну торгівлю», який став частиною загальної тенденції створення відкритого, заснованого на конкуренції суспільства. Це привело до більш інтенсивного промислового, культурного, політичного і наукового розвитку країни і, зокрема, дало досить спокійно пережити період революцій, які охопили Європу в 1840-х роках.
Протягом періоду реформ 1850-х зовнішньополітична ситуація для Великобританії складалась відносно спокійно. За час правління Вікторії країна фактично уникла великих воєн і конфліктів, що також сприяло економічному розвитку. Навіть Кримська війна 1854-56 років, коли Британія з Францією виступили проти посилення імперських позиції Росії на Балканах, виявилась локальним конфліктом. Основні її зовнішньополітичні зусилля були зосередженні на Сході (Опіумні війни з Китаєм і завоювання Індії) і Африці, значна частина якої опинилася під владою Британії. Найсуттєвішими її завоюваннями цього періоду став Єгипет з Суецьким каналом. Одночасно деякі давні колонії Британії отримали право на створення власних урядів, при тому, що Вікторія і далі лишалась главою Австралії, Нової Зеландії і Канади.
Незважаючи на те, що період правління Вікторії став часом безпрецедентних змін у Великобританії, моральні устої суспільства у Вікторіанську епоху значно посилились. Зміцнення позицій середнього класу привели до поширення в суспільстві основних його цінностей — працелюбності, пунктуальності, тверезості, економності. Прикладом такої поведінки була сама королева Вікторія, котра по смерті чоловіка своє життя повністю підпорядкувала сім'ї, чим вигідно відрізнялась від двох своїх попередників на троні. Це справило сильний вплив на більшу частину аристократії, яка відмовилась від скандального і показного стилю життя, і на суспільство вцілому, в якому утвердились патріархальні порядки, гіпертрофовані сімейні цінності, поширились жорстокі фізичні покарання, надмінна стриманність у поєднанні з лицемірством і святенництвом.
У 1876 році Вікторія стала імператрицею Індії, а у 1887-у Британська імперія відсвяткувала золотий ювілей її правління за участю 50 королів і принців. Вона правила 63 роки — більше, ніж будь-хто з британських монархів і царствуючих королев у світі, і в ці роки Британія пережила період свого промислового, культурного, політичного, наукового та військового розквіту. Шлюби дев'яти дітей Вікторії з представниками королівських і знатних родин зміцнили зв'язки між династіями Європи і принесли Вікторії прізвисько «Бабуся Європи» — серед її нащадків королева Великобританії Єлизавета II, король Норвегії Гаральд V, король Швеції Карл XVI Густав, королева Данії Маргрете II, король і королева Іспанії Хуан Карлос I та Софія, російська імператриця Олександра Федорівна (дружина Миколи II).
В останні роки свого життя Вікторія важко пересувалась із-за ревматизму і погано бачила із-за катаракт на обох очах. З її смертю 22 січня 1901 року, при якій був присутній син і спадкоємець Едвард VII і улюлений внук імператор Німеччини Вільгельм II, перервалась Гановерська династія на британському престолі. Вікторія була похована 2 лютого у заміській резиденції Фрогмор-хаус у Віндзорському парку за написаними нею власноруч у 1897 році інструкціями — за воєнним ритуалом, у білому платті, своїй весільній вуалі і з великою кількістю сувенірів, покладених у труну в пам'ять про дітей, чоловіка та друзів.
Спадкоємець Вікторії Едвард VII, який практично не допускався матір'ю до державних справ, був її повною протилежністю — життєлюбний, енергійний, великий любитель жінок, спорту, полювання і вечірок, правив лише 9 років, за які зумів налагодити хороші стосунки з більшістю правителів Європи, за виключенням свого племінника імператора Німеччини Вільгельма II, політика якого різко змінилась зі смертю його бабки королеви Вікторії і врешті привела до Першої Світової війни.
Коментарі
Дивіться також
• Англійська республіка, 1649
• Славна революція, 1688
• Проголошення Великої Британії, 1707
• Вікторіанська епоха, 1837
• Єлизавета II — найдовше правлячий монарх Британії (інфографіка)