Людовик-Огюст Бурбон зійшов на престол 19-літнім 10 травня 1774 року по смерті свого діда Людовика XV, правління якого було відзначене релігійними чварами, програними війнами і повною дискредитацією монархічного абсолютизму через нездатність і небажання короля займатись державними справами. Від природи нерішучий і погано підготовлений до управління країною, Людовик XVI, тим не менш, почав своє правління із реформ, направлених на скасування кріпацтва, розширення релігійних свобод та зміни фінансової системи країни.
Проте спроби провести радикальні реформи наштовхнулись на спротив як дворянства і духовенства, котре не бажало втрачати свої податкові привілеї, так і дружини короля Марії-Антуанетти, яка мала на Людовика XVI великий вплив. Дочка ерцгерцогині Марії-Терезії, сорокарічне правління якої стало "золотим століттям" австрійської історії, Марія-Антуанетта була переконана у божественному походженні монархічної влади і була категорично проти будь-яких фінансових чи політичних поступок реформаторам.
Після зміни кількох міністрів фінансів, у своїй останній відчайдушній спробі вирішити фінансову кризу, у 1789 році Людовик XVI зібрав Генеральні штати, асамблею з представників аристократії, духовенства і буржуазії, котрі проголосили себе Національними зборами і всупереч волі короля постановили прийняти конституцію країни, що врешті-решт привело до штурму Бастілії і змусило Людовика XVI визнати Національні збори законними.
Тим не менш Людовик не прийняв порад своїх прихильників погодитись на реформування монархії заради її збереження і у жовтні 1789 року розлючений натовп змусив королівську пару залишити Версаль і переїхати в палац Тюїльрі, де Людовик і Марія-Антуанетта перебували під фактичним домашнім арештом. Їх невдала спроба втекти з революційного Парижу в червні 1791 року дискредитувала ідею встановлення конституційної монархії і Людовик XVI був змушений затвердити нову конституцію, яка позбавляла його значної частини повноважень.
Після оголошення Австрією у 1792 році війни Франції на захист Людовика XVI він з Марією-Антуанеттою були заарештовані й поміщені у в'язницю, а після того як у палаці Тюїльрі, взятому штурмом санкюлотами і Національною гвардією 10 серпня, були знайдені секретні документи короля, він був звинувачений у змові проти свободи нації і державній зраді. Суд над Людовиком XVI розпочався 11 грудня 1792 року і закінчився через місяць поіменним голосуванням всіх членів Національного Конвенту, які більшістю голосів (387 проти 334-х) засудили його до смертної кари.
21 січня 1793 року Людовик XVI з гідністю зійшов на ешафот на площі Революції в Парижі і, виголосивши «Я помираю невинуватим у злочинах, в яких мене звинувачують. Кажу це, готуючись постати перед Богом. І пробачаю всіх, хто винуватий у моїй смерті», громадянин Людовик Капет був гільйотинований.
Дізнавшись про страту Людовика XVI, того ж дня з Лондона було вислано французького посла, що стало приводом до війни з Великою Британією, яку Французький конвент оголосив 1 лютого. 15 жовтня 1793 року Марія-Антуанетта також була віддана під суд за звинуваченнями у зраді інтересів Франції і страчена наступного дня на площі Революції, яку після закінчення революційного терору перейменували на площу Згоди.
Коментарі
Дивіться також
• Король Франції Людовик XVI, 1774
• Повстання санкюлотів, 1792
• Проголошення Французької Республіки, 1792
• Страта Марії-Антуанетти, 1793
• Перша реставрація французьких Бурбонів, 1814
• Остання страта на гільйотині, 1977