Інститут дорадчих органів — вітенагемотів — існував в усіх англосаксонських королівствах ще з VII століття, а після їх об'єднання під владою Вессекса у IX столітті вони набули загальноанглійського значення. В них брали участь представники вищого духовенства, родова і воєнна знать, в компетенції котрих було надання порад королю з будь-якого питання, включаючи прийняття законів, встановлення податків чи ведення війни. Після нормандського завоювання Англії вітенагемоти трансформувались у Велику королівську раду, яка втратила свій вплив на прийняття рішення, проте засідала регулярно тричі на рік, забезпечуючи королю політичну підтримку еліти країни.
Роль королівської ради значно посилилась після прийняття в 1215 році Великої хартія вольностей, яка гарантували права і привілеї феодальної знаті, надання свободи дій церкві і зобов'язувала короля дотримуватися прийнятих законів. Хартія також сформувала комітет для нагляду за діями короля і чітко визначила персональний склад Великої королівської ради, куди мали входити єпископи, аббати, графи, великі барони і представники лицарства графств. Приблизно в цей же час вона стала називатись "парламентом", що вперше документально було зафіксовано у 1230 році.
У кітні 1258 року проти Генріха III Плантагенета повстали сім баронів, невдоволених його політикою, і домоглись скликання парламенту спочатку в Лондоні, а згодом (вже за представництва 12 чоловік) — в Оксфорді. Загроза громадянської війни змусила Генріха III 11 червня прийняти т. зв. "Оксфордські провізії", документ, який обмежував самодержавну владу короля і покладав контроль за його діями на раду з 15 баронів, які тричі на рік скликали парламент з 27 найбільших баронів Англії. Через шість років завдяки підтримці папи римського і короля Франції Генріх III домігся скасування "Оксфордських провізій", що стало приводом для Другої війни баронів, яких очолив Симон де Монфор, 6-й граф Лестер, 1-й граф Честер.
14 травня 1264 року у битві біля Льюїса Генріх ІІІ зазнав поразки і потрапив у полон, після чого Симон де Монфор був визнаний лордом-протектором Англії. Прагнучи зміцнити свою владу, він вирішив розширити представництво в парламенті, до участі в роботі якого були запрошені крім традиційних представників духовенства і знаті ще й по два виборних представника від великих міст і по чотири — від найбільших портів Англії. Великий парламент, відомий також як парламент Монфора, зібрався на своє перше засідання 20 січня 1265 року у Вестмінстерському залі в Лондоні і став першим, в роботі якого брала участь не лише знать, але й представники станів, які стали праобразом майбутньої Палати громад.
Незважаючи на те, що через півроку Монфор загинув у битві під Івшемом і влада в Англії знову повернулась до Генріха ІІІ, 13 листопада 1295 року його спадкоємець Едвард І скликав парламент за принципом, закладеним Монфором, розширивши представництво за рахунок городян невеликих міст. Ця модель парламенту, де поряд із 49 лордами засідало ще й 292 представника громад, діяла до 1341 року, коли лицарі і городяни, незадоволені тим, що їхня думка не враховується при прийнятті рішень, зібрались окремо від духовенства і знаті, щоб колегіально сформулювати свої претензії до короля і лордів. І хоча ініціатори створення Палати громад були заарештовані і поміщені у в'язницю, з часом наявність двох палат у парламенті була визнана ефективною і стала традиційною для Англійського парламенту.
Коментарі
Дивіться також
• Загибель Симона де Монфора, 1265
• «Порохова змова» Гая Фокса, 1605
• Англійська республіка, 1649
• Заснування перших партій у Англії, 1680
• Заборона смертної кари, 1786
• Декларація прав людини і громадянина, 1789
• Білль про права, 1791