Вперше термін «остаточне вирішення» по відношенню до євреїв майбутній фюрер Німеччини Адольф Гітлер використав в 1919 році в листі командуванню німецької армії, в якому він написав, що євреї, яких він вважав «расово неповноцінним», повинні бути обмежені в правах і закликав до розробки спеціального закону про інородців. Після приходу нацистів до влади їх політика була спрямована на масову примусову еміграцію євреїв з підконтрольних їм країн, для чого в 1938 році у Відні було створено «Центральне бюро з єврейської еміграції» під керівництвом Адольфа Ейхмана. До кінця року Австрію залишило 45 тисяч євреїв, Німеччину — 145 тисяч і ще 17 тисяч німецьких євреїв з польськими паспортами були заарештовані і насильно депортовані у Польщу.
Після окупації Польщі під німецьким контролем виявилося близько 2 мільйонів польських євреїв, у зв'язку з чим нацисти почали перегляд ставлення до вирішення єврейського питання. 21 вересня 1939 в Берліні під керівництвом Рейнхарда Гейдріха відбулася нарада за темою «Єврейське питання на окупованих територіях» — було вирішено всіх євреїв і циган з Рейху перевезти до Польщі, де зосередити у великих містах поблизу залізниці. Нацисти розглядали кілька варіантів створення великих єврейських резервацій — в районі Любліна і навіть на Мадагаскарі, який належав завойованій Німеччиною Франції.
Проте в 1940 році з розгортанням війни виселення євреїв до Мадагаскару стало нереальним, а створення великої резервації у Польщі було замінено створенням окремих гетто у великих містах. Підсумкове рішення про детальну програму масового знищення було прийнято 20 січня 1942 року на конференції в Ванзеє, яка визначила шляхи і засоби втілення в життя «остаточного рішення єврейського питання». Обговорення стосувалось лише організаційних проблем, оскільки саме рішення було знайдене задовго до цього. Всі 15 вищих чинів Рейху висловили підтримку плану вислання євреїв на схід і розміщення у концтаборах. Виключення складали лише євреї старше 65-и років, інваліди війни і нагороджені бойовими відзнаками.
Виконання рішення конференції було покладено на шефа СС Гайнріха Гіммлера, котрий висловився за те, що "єврейське питання" є першочерговою задачею і вирішувати його необхідно не гаючи часу. З цього моменту геноцид, відомий зараз як Голокост, став одною із складових частин політичного курсу нацистів.
30 січня Гітлер публічно визнав існування програми знищення євреїв, 31 січня 1942 Адольф Ейхман розіслав термінові накази всьому командному складу поліції, секретним службам безпеки і керівникам СД, що містили докладні вказівки до підготовки депортації євреїв Німеччини, Австрії та Чехії, а з квітня почалось їх знищення у газових камерах концтаборів, яких на території Польщі виключно для євреїв було створено близько 300. Із усіх союзників Німеччини лише Болгарія не підтримала її у подібному вирішенні "єврейського питання".
Всього за роки Другої світової війни нацисти знищили більше 6 мільйонів євреїв. Зусиллями ізраїльського Музею Катастрофи і героїзму Яд ва-Шем понад 4 мільйони з них було ідентифіковано персонально.
Коментарі
Дивіться також
• Адольф Гітлер — канцлер Німеччини, 1933
• Трагедія Бабиного Яру, 1941
• Трагедія Анни Франк, 1944
• Звільнення табору смерті Аушвіц-Біркенау, 1945
• Зникнення Рауля Валленберга, 1945
• Єврейський погром у Кельце, 1946
• Страта Адольфа Айхмана, 1962
• Арешт Клауса Барб'є, 1983