Обійнявши посаду прем'єр-міністра у грудні 2007 року, Юлія Тимошенко одним з пріоритетних своїх завдань визначила виключення компанії-посередника «РосУкрЕнерго» (РУЕ) з російсько-українських газових поставок. Вже через місяць державна компанія «Нафтогаз України» формально перестала купувати газ, який юридично ставав російським, у дочірньої компанії РУЕ «УкрГазЕнерго» (УГЕ). Відповідно, його вартість зросла до 315 доларів за 1000 м3, натомість українська сторона наполягала на його ціні у 179,5 долара.
Не отримуючи платню за газ ні від УГЕ, ні від РУЕ, ні від «Нафтогазу», російський «Газпром» пригрозив припинити поставки. Конфлікт тимчасово вирішився після зустрічі президентів Віктора Ющенка та Володимира Путіна, які домовились створити спільну компанію «РосУкрГаз» та узгодили план погашення української заборгованості за попередні газові поставки. Натомість Тимошенко заявила, що розпочне переговори з Москвою з «чистого аркуша», і, хоча її візит в Росії не приніс позитивних результатів, вона відмовилася реалізовувати президентські домовленості.
У березні 2008 року «Газпром» знизив обсяг надходжень газу в Україну. У відповідь «Нафтогаз», не зменшивши відбір для власних потреб, звинуватив російську сторону у скороченні транзитних поставок. Для врегулювання конфлікту був відновлений переговорний процес, в якому з боку України діалог вже вела Тимошенко. Його результатом стало зниження частки РУЕ на українському газовому ринку та принципова домовленість щодо повного її усунення з 2009 року. Крім того, дочірня компанія «Газпрому» отримувала 10% газового ринку України.
2 жовтня 2008 року прем'єр-міністри України та Росії Юлія Тимошенко та Володимир Путін підписали меморандум про співробітництво у газовій сфері. Згідно документу, з 1 січня держави мали перейти на прямі відносини у газових поставках, у перспективі трьох років ціноутворення мало відбуватися на основі спеціальної формули, заявлялись плани спільного експорту «Нафтогазом» та «Газпромом» газу в Європу. На основі меморандуму керівники обох компаній мали підготувати відповідні угоди.
Після жорстких переговорів 31 грудня 2008 року сторонам вдалося узгодити ціну газу на рівні 235 доларів за тисячу м3, хоча «Газпром» наполягав на 250-и. Президент Ющенко, вважаючи що ціна має бути у діапазоні 204-210 доларів, відкликав президента «Нафтогазу» Олега Дубину з Москви. А 1 січня 2009 року була оприлюднена спільна заява Ющенка і Тимошенко, у якій ціна поставок визначалася у 201 долар. У відповідь «Газпром» відкликав свою пропозицію і назвав нову ціну у 418 доларів. 4 січня він підняв її до 450-и, а 9 січня — 470-и.
Одночасно були припинені поставки газу українським споживачам і «Нафтогаз» почав відбирати газ за рахунок транзитованого в Європу. У відповідь 6 січня «Газпром» повністю перекрив поставки українською територією, через що постраждали центрально-європейські та балканські споживачі російського газу. Хоча неадекватність російської позиції була очевидною, Україна також отримала важкий удар по своїй репутації надійного транзитера енергоносіїв.
У відповідь на російський газовий шантаж Україна була змушена переводити свою газотранспортну систему у реверсний режим, щоб доставити газ із західноукраїнських підземних сховищ у центр та схід країни, ввести ліміти на поставку газу промисловим споживачам і там, де було можливо, перевести теплові електростанції на використання мазуту.
16 січня 2009 року в Москві відбулися чергові переговори Тимошенко та Путіна, за підсумками яких 19 січня «Нафтогаз» та «Газпром» підписали дві 10-річні угоди: «Купівлі-продажу природного газу у 2009-2019 роках» та «Про обсяги та умови транзиту природного газу територією України на період 2009-2019 років».
Директиви для підписання газових угод мав видати Кабінет міністрів України. Однак, коли вони були винесені 19 січня на розгляд (засідання вів т.в.о. прем'єр-міністра Олександр Турчинов), уряд їх не схвалив. Тим не менш, Юлія Тимошенко передала підписані нею та закріпленні печаткою Кабміну директиви особисто Олегу Дубині. З приводу цього порушення Віктор Ющенко звернувся до правоохоронних органів, які відкрили кримінальне провадження. У подальшому цей факт був використаний командою президента Віктора Януковича для кримінального переслідування Тимошенко як лідера опозиції та її ув'язнення у 2011 році.
Загалом Україна отримувала прийнятні умови поставок у 2009 році, однак з наступного року вартість газу суттєво збільшувалася. Необхідність врегулювати це питання призвела у тому числі до Харківських угод квітня 2010 року президента Віктора Януковича та президента РФ Дмитра Медведєва щодо продовження перебування Чорноморського флоту РФ на українській території в обмін на газові знижки.
Після збройної агресії РФ Україна почала скорочувати, а згодом повністю припинила закупівлю російського газу. У свою чергу «Газпром» намагався скоротити обсяги транзиту українською територією. «Нафтогаз» звернувся до Стокгольмського арбітражу щодо перегляду умов газових контрактів 2009 року: у липні 2014 року щодо купівлі газу, у серпні 2016-го — щодо невиконання Росією умов транзитної угоди. «Газпром» подав зустрічні позови. 22 грудня 2017 року Стокгольмський арбітраж оприлюднив рішення, за яким угода «Нафтогазу» та «Газпрому» про купівлю-продаж природного газу була переглянута на користь України (серед іншого — зменшена ціна, скорегований принцип «бери або плати», відхилені більшість російських вимог щодо штрафів). Рішення Стокгольмського арбітражу щодо транзитної угоди очікується у лютому 2018 року.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• Другий уряд Юлії Тимошенко, 2007
• «Харківська угода» Віктора Януковича, 2010
• Суд над Юлією Тимошенко, 2011
• Початок Російсько-української війни, 2014