Династія Гогенцоллернів зародилась у Швабії в роки правління Карла Великого і нащадок її франконської гілки бурґграф Нюрнберга Фрідріх VI у 1415 році став курфюрстом Бранденбурга, одного з найважливіших князівств Священної Римської імперії. Інше відгалуження дому Гогенцоллернів стояло біля витоків прусської державності — у 1525 році останній великий магістр Тевтонського ордену Альбрехт Бранденбург-Ансбахський після поразки у війні з Сигізмундом I Старим був змушений погодитись на перетворення ордену у світську державу і став першим правителем васально залежного від Польщі герцогства Пруссія.
У 1603 році курфюрст Бранденбурга Йоахім III Фрідріх став регентом свого душевно хворого тестя герцога Пруссії Альбрехта Фрідріха і через п'ять років успадкував його володіння. З цього часу правління Бранденбургом і Пруссією здійснювалось бранденбурзькими курфюрстами на основі особистої унії. Лише в другій половині XVII століття вони об'єднались в одну державу — після загалом успішної для Бранденбурга Тридцятилітньої війни, Фрідріх Вільгельм I, спираючись на союз із Швецією, у 1656 році під Варшавою завдав поразки польсько-татарським військам, і через чотири роки домігся від ослабленої "Шведським потопом" Польщі остаточної відмови від своїх ленних володінь у Східній Пруссії.
Велику за розмірами державу, яка простягалась на понад 1200 кілометрів від Голландії на Заході до сучасної латвійської Клайпеди на Сході і складалась із численних географічно розділених територій, у 1688 році одноосібно успадкував Фрідріх III. Він продовжив політику батька (який заради єдності країни своїм заповітом порушив усталенний в домі Гогенцоллернів порядок поділу володінь поміж ще чотирма братами Фрідріха) на залучення в знелюднену війнами країну протестантських біженців з усієї Європи (особливо гугенотів з Франції, які масово емігрували після відміни Людовиком XIV Нантського едикту), централізацію адміністративних органів управління за рахунок зменшення впливу великих землевласників і зміцненя постійно діючих армії і флоту, які свого часу і забезпечили успіх у війні проти Польщі й навіть дали можливісь почати колонізацію Африки.
Після сходження у 1689 році на престол Англії штатгальтера Нідерландів Вільгельма III Оранського, участь якого в Славній революції знайшла підтримку багатьох європейських монархів завдяки створенню ним антифранцузької протестантської коаліції, Фрідріх III почав докладати чималих зусиль для підвищення власного політичного статусу — він взяв участь у дев'ятилітній війні Аугсбурзької ліги проти Людовика XIV за Пфальцське курфюрство, проте по її завершенні отримав від імператора Леопольда I категоричну відмову в праві титулуватись королем.
Сприятливо для Фрідріха III міжнародна ситуація змінилась через три роки — по смерті іспанського короля Карла ІІ Габсбурга в Європі назріла чергова велика війна проти Франції. Після тривалих таємних переговорів 16 листопада 1700 року Леопольд погодився на компроміс: в обмін на 2 мільйони дукатів (близько 200 млн євро в сучасних цінах) в імперську казну, 600 тисяч — німецькому духовенству і зобов'язання надати 8 тисяч війська він уклав з Фрідріхом спеціальну угоду, якою надавав йому право на королівську гідність, але при умові, що той буде іменуватись не "королем Пруссії", а "королем в Прусії", і його титул не поширюватиметься на бранденбурзькі володіння в межах іммперії.
Після швидких і напружених приготувань 13 грудня бранденбурзький двір з 200 осіб трьохстами повозками вирушив з Берліна до Кенісберга, куди прибув через два тижні. 18 січня 1701 року в церкві на території тевтонського замку відбулась урочиста церемонія: отримавши з рук міністра-президента (глави уряду) Йоганна фон Вартенберга корону, Фрідріх III власноруч нею увінчав себе. Після служби, яку віправили двоє придворних капеланів — Бенджамін Урсинус від кальвіністської конфесії, до якої належав король, і Бернхард фон Санден від лютеранської більшості держави, — король Фрідріх I коронував свою дружину Софію Шарлотту.
Офіційні заходи завершились проходом перед троном духовенства і знаті, які віддали шану королівській парі, спільною молитвою і оголошенням судовим урядником загальної амністії всім, крім "богохульників, вбивць, боржників і зрадників". День завершився коронаційною трапезою в бальній залі Кенігсберзького замку і феєрверком.
Таємний договір між Леопольдом і Фрідріхом швидко став відомий широкому загалу — прусський король став об'єктом жартів інших німецьких князів, оскільки у бранденбурзьких володіннях і далі залишався під владою імператора, а його королівський двір розміщувався за межами королівства — у Берліні. Крім того, він став королем лише в Східній Прусії — в іншій її частині, Королівській або Західній Пруссії, правив курфюст Саксонії Август Сильний, з 1697 року — король Польщі, котрій мала відійти Східна Пруссія в разі переривання спадкоємців Гогенцоллернів по чоловічій лінії.
Тим не менш, вже у лютому, сподіваючись на підтримку у Великій Північній війні проти Швеції, новий титул правителів Пруссії визнала Данія, до кінця року — Російське царство з тих же міркувань і більшість князівств Священної Римської імперії, у 1703-у — Швеція, у 1713-у» Іспанія і Франція і лише в 1764 році — польський сейм, піддавшись на тиск Росії і тієї ж Пруссії, котрі через вісім років здійснили перший поділ Польщі.
Незважаючи на те, що Королівство Пруссія зародилось як юридична фікція, зусиллями сина Фрідріха I короля Фрідріха-Вільгельма I воно з другорядної держави перетворилось на одну з найпотужніших країн Європи, і у середині XVIII століття Фрідріх Великий у нерівній Семирічній війні зумів досягти повного суверенітету над всіма історичними прусськиими землями і кинути виклик Габсбургам за домінування серед німецьких держав. За цей час Пруссія значно розширила свої володіння, в основному за рахунок Польщі, Саксонії і Австрії, перемістила свою столицю в Берлін, і після розпаду Священної Римської імперії стала основою нової Німецької імперії, яка постала в 1871 році також 18 січня, але вже у Версальському палаці французьких королів.
Після поразки у Першій Світовій війні Королівство Пруссія трансформувалось у самоврядну Вільну державу Пруссія, яка у складі Веймарської республіки, а потім Третього рейху, проіснувала до 1947 року і, втративши майже половину території, поділеної між Польщею і СРСР, припинила своє існування.
Коментарі
Дивіться також
• Вестфальський мирний договір, 1648
• Фрідріх Великий — король Пруссії, 1740
• Франц Габсбург — перший імператор Австрії, 1804
• Фрідріх Август — перший король Саксонії, 1806