У січні 1648 року на Запоріжжі розпочалося масштабне антипольське повстання під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. Уже перші його перемоги під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями привели до втрати Річчю Посполитою контролю над південно-східними територіями. Зрада кримсько-татарського війська у переможній битві під Зборовом не дала змогу Хмельницькому закріпити успіх, і 18 серпня 1649 року він був змушений підписати з королем Яном II Казимиром угоду, яка серед іншого визнавала автономність гетьманської влади у межах Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводств: на території площею 200 тис. кв. км з населенням близько 3 мільйонів чоловік встановлювалася козацька адміністрація з власними урядом, судовою владою і податковою системою.
Становленню держави, яку Хмельницький бачив з кордонами «по Львів, Холм і Галич», а себе — її «єдиновладцем і самодержцем руським», завадило продовження війни, черговий етап якої завершився поразкою під Берестечком. За договором, підписаним 18 вересня 1651 року у Білій Церкві, козацька територія обмежувалась Київським воєводством, військо скорочувалось до 20 тисяч чоловік, Хмельницький позбавлявся права відносини з іноземними державами і зобов'язувався розірвати союз з Кримським ханством.
Західний кордон Гетьманщини по ріці Случ було поновлено після перемоги козацького війська над поляками під Батогом у 1652 році. Однак виснажена тривалими бойовими діями держава Хмельницького почувалась непевно і весною 1653 року гетьман вкотре відправив послів до Москви. На цей раз розпочаті ще у 1648 році переговори, спочатку з метою забезпечити нейтралітет, а згодом — щоб втягнути у конфлікт на своєму боці (паралельно подібні переговори велись з Османською імперією і Трансильванією), завершились результативно: по завершенні підготовки до війни з Річчю Посполитою скликаний у Москві Земський собор 11 (1) жовтня 1653 року погодився «того гетьмана Богдана Хмельницького і все військо запорозьке, з містами їх і землями, прийняти під свою государеву високу руку».
Рішення Собору було оголошено 14 (4) жовтня 1653 року в Золотій палаті кремлівського палацу, після чого посольство гетьмана на чолі з чигиринським полковником Лавріном Капустою повернулось до України. Через п'ять днів за ним послідувало московське посольство, на чолі з тверським намісником боярином Василем Бутурліним. 10 січня 1654 року воно дісталось до Переяслава, де його зустрів переяславський полковник Павло Тетеря. Через клопоти, пов'язані з похоронами старшого сина Тиміша, який загинув під час облоги Сучави, гетьман прибув лише надвечір 16 січня. Наступного дня до Переяслава приїхав генеральний писар Іван Виговський. Ввечері 17 січня до будинку, де стояв Бутурлін, прибули Хмельницький, Виговський і Тетеря й розпочали переговори про українсько-російський союз.
18 (8) січня 1654 року у Переяславі відбулась таємна старшинська рада, а після неї, о 2-й дня, — скликана на міському майдані велика військова рада за участі Переяславського полку гетьманового хрещениика Тетері, загалом близько 200 представників старшини та козацтва, у тому числі 12 полковників. Представників інших міст та духовенства не було. Бутурлін на ній також не був присутній. Як повідомляє звіт московського посольства, Хмельницький розпочав раду «усього товариства» промовою, в якій наголосив на тяжких випробуваннях шестилітньої війни «з гнобителями і ворогами нашими, які хочуть викорінити Божу церкву, щоб ім'я руське не згадувалося в землі нашій». Рада дала згоду перейти під «кріпку руку царя східного».
По завершенні ради до Бутурліна прибули Хмельницький, Виговський і Тетеря і офіційно повідомили його про її рішення, після чого московський посол передав гетьману царську грамоту, яку присутнім зачитав Виговський. За цим старшúна та московські посли пішли до Успенської церкви, де мали присягою підтвердити досягнуті домовленості. Посилаючись на те, що цар своїм підданим присяги не складає, Бутурлін присягати від його імені категорично відмовився, у зв'яку з чим гетьман скликав ще одну раду. Вона тривала кілька годин, Бутурлін не зважив на ще одне прохання скласти присягу, й зрештою спершу Хмельницький, потім Виговський, а за ним Тетеря і решта старшини принесли присягу «щоб бути їм з землями і з містами під государевою високою рукою навіки невідступними», після чого Хмельницький отримав знаки гетьманської влади — хоругву, булаву та шапку.
До кінця лютого представники московського посольства побували у 117 містах і містечках Гетьманщини, де за їхніми даними на території 17 полків присягу на вірність цареві склали 122 542 особи чоловічої статі. Підтримати Переяславську угоду відмовились ряд представників козацької старшини, зокрема полковники Іван Богун, Осип Глух, Григорій Гуляницький, Іван Сірко, Петро Дорошенко, Михайло Ханенко, у повному складі Брацлавський, Кропив'янський, Полтавський, Уманський полки, деякі міста, серед них — Чорнобиль, а також духовенство на чолі з митрополитом Сильвестром Косівим, посилаючись на те, що не було дозволу Константинопольського патріарха. Не присягнула московську цареві і Запорізька Січ, однак жодних рішучих протестів проти прийняття присяги не було.
До 22 січня, вже у Чигирині, тривало обговорення умов майбутнього союзу з Москвою, розглядалась можливість приєднання до нього шляхти Могилева і Кримського ханства разом з ногайськими ордами, проте за підсумками трьох зустрічей жодного письмового договору укладено не було, і 23 січня Хмельницький з Виговським урочисто провели посольство Бутурліна.
Наступним етапом переговорів став проект договору, який у формі петиції з 23 пунктів до Москви повезли переяславський полковник Павло Тетеря і військовий суддя Самійло Богданович-Зарудний. Її оригінал не зберігся, відомі лише кілька московських чернеток, згідно з якими деякі положення петиції були об'єднані в 11 пунктів і 24 (14) березня 1654 року схвалені царем у формі жалуваної грамоти. За нею козацька Україна в межах трьох воєводств, визначених Зборівським договором, переходила «під високу царську руку» зі збереженням власного устрою з вільним вибором гетьмана, що мав право на будь-які зовнішньо-політичні зносини (з польським королем і турецьким султаном — з відома царя), козацький реєстр встановлювався на рівні 60 тисяч осіб, підтверджувалися права духівництва та міщан, на що видавались додаткові грамоти, козацькій старшині встановлювалась платня, податки на користь царя збирала козацька адміністрація, укладався військовий союз проти Речі Посполитої і за потреби — проти Кримського ханства, на кордоні з яким цар боєприпасами і провіантом підтримував фортецю Кодак і Запорозьку Січ.
У зв'язку з відсутністю документальних свідчень про досягнуті у Переяславі домовленості між Богданом Хмельницьким та Василем Бутурліним, нема можливості дати точну трактовку характеру Переяславської угоди — персональна унія, державна унія, васальна угода чи тимчасовий військовий союз. Але весь 1654 рік пройшов у інтесивних московсько-гетьманських переговорах й, коли у грудні шляхетське військо Речі Посполитої біля Брацлава з'єдналося з татарською кіннотою, на допомогу Хмельницького прибув московський корпус на чолі з Василем Шеремєтєвим і Василем Бутурліним. У кінці січня 1655 року вони з великими труднощами здобули перемогу під Охматовим. Згодом разом взяли Чортків, 29 вересня розгромили війська Речі Посполитої під Городком і розпочали облогу Львова, яку було знято 8 листопада (29 жовтня) після отримання великого викупу.
За підмоги козацьких військ під командою наказного гетьмана Івана Золотаренка Московське царство в лютому 1656 року взяло Могилів, 3 липня — Мінськ, 31 липня — Вільно, фактично примусивши Річ Посполиту, яка одночасно також вела війну й проти Швеції, до мирних переговорів і встановлення нових кордонів. Усупереч очікуванням Богдана Хмельницького його депутація до них допущена не була: її навіть не повідомляли про зміст засідань, трактуючи, за словами гетьманських посланців, «яко псів коло церкви Божої».
Дізнавшись, що за досягнутими 3 листопада Віленськими домовленостями, Московське царство і Річ Посполита стали союзниками у війні зі Швецією, Хмельницький, за словами очевидця, «заволав немов шалений, котрий втратив розум». Він розгорнув небачену доти дипломатичну активність, форсуючи підписання угод із шведським королем, Семиграддям, Волощиною, Австрією, Молдовою та Кримом, демонстративно поновив переговори з Польщею і Туреччиною. Тоді ж всупереч політиці Москви 20-тисячний козацький корпус під проводом Антона Ждановича вирушив разом з Дьєрдем ІІ Ракоці в похід на Польщу, а зі шведами – на Берестя.
Однак жити Хмельницькому залишилось небагато. Наприкінці липня 1657 року у нього стався крововилив у мозок, і за кілька днів, 6 серпня (27 липня за ст.ст), він помер у Чигирині, так і не досягнувши успіху у жодному з його дипломатичних ходів останнього півріччя. Найближче оточення гетьмана не мало єдності у виборі зовнішньополітичних орієнтирів. Спроба його наступника Івана Виговського вийти з-під влади Москви зазнала невдачі, і вже за два роки у тому ж Переяславі піднятий на щит козацькими низами Юрій Хмельницький уклав з Москвою договір, який змінив політико-правовий статус Гетьманщини на жорстко обмежену адміністративну автономію без права зовнішньо-політичних зносин.
Коментарі
Дивіться також
• Битва під Жовтими Водами, 1648
• Битва під Пилявцями, 1648
• Битва під Берестечком, 1651
• Битва під Батогом, 1652
• Березневі статті Богдана Хмельницького, 1654
• Помер Богдан Хмельницький, 1657
• Гетьман Іван Виговський, 1657