Рауль Валленберг народився 4 серпня 1912 року у Стокгольмі в заможній та впливовій родині шведських дипломатів, промисловців і банкірів. Після закінчення школи та служби в армії, навчався у Мічиганському університеті (США), який закінчив у 1935 році і отримав диплом архітектора. Дід, який прагнув прищепити своєму онуку широкий світогляд, влаштував його на фірму, що торгувала будівельними матеріалами у Південній Африці, а потім — працівником голландського банку у Хайфі. Саме в Палестині Валленберг познайомився з молодими євреями, яким вдалося уникнути знищення в нацистській Німеччині, і спілкування з ними cправило на нього дуже сильне враження.
У 1936 році Валленберг повернувся до Швеції, де почав працювати іноземним представником у компанії Калмана Лауєра. У 1938 році, через дискримінаційне угорське законодавство щодо євреїв, йому стало складно самому вести бізнес, тому він зробив своїм партнером Валленберга, знання мов та бізнесові якості котрого, дозволили швидко освоїтися у Будапешті.
У березні 1944 року у відповідь на спробу угорської влади укласти сепаратний мир з союзниками Гітлер окупував Угорщину. Під загрозою смерті опинилося 700 тисяч угорських євреїв, яких було наказано депортувати до нацистських таборів смерті. У відчайдушній спробі врятувати своє життя, багато з них намагалися перебратися до нейтральних країн, зокрема Швеції, яка зуміла домогтися від німців аби євреї, котрі отримали "охоронні паспорти", вважалися шведськими підданими, які чекають репатріації, і не підлягали дискримінаційним законам Третього Рейху.
У січні 1944 року у США була створена Комісія у справах воєнних біженців (War Refugee Board), покликана допомогти євреям уникнути смерті в окупованій нацистами Європі. Зв'язки, добре знання Будапешту та щире прагнення допомогти зробило 31-річного Валленберга ідеальним кандидатом для цієї роботи. 9 липня 1944 року він, скориставшись зв'язками своєї родини, отримав призначення на посаду першого секретаря швецького посольства в Угорщині, в якій на той момент близько 438 тисяч євреїв вже були депортовані до нацистських таборів.
На гроші Комісії Рауль Валленберг придбав у Будапешті 32 будівлі, які оголосив екстериторіальною власністю Швеції і захищеними дипломатичним імунітетом. Назвавши їх якось на кшталт "Шведська бібліотека" чи "Шведський дослідницький інститут", в них Валленберг почав видавати євреям "охоронні паспорти" і надавати їм притулок в очікуванні репатріації.
Восени 1944 року, коли Червона Армія вже стояла на підступах до Будапешту, що спонукало нацистів прискорити депортацію євреїв до таборів смерті, Валленберг приходив до вагонів, заповнених євреями, роздавав одяг та їжу і давав "охоронні паспорти" всім, до кого міг дотягнутися, а потім вимагав від нацистів відпустити "шведських підданих" і забирав їх з собою. Його діяльність викликала невдоволення Адольфа Айхмана, керівника Центрального відомства з єврейської питання у складі Головного управління імперської безпеки, який безпосередньо керував процесом "остаточного вирішення єврейського питання", та угорських націонал соціалістів з Партії схрещених стріл, які неодноразово погрожували Валленбергу розправою.
17 січня 1945 року, вже після взяття Будапешту радянською армією, Рауль Валленберг та його водій Вільмош Лангфельдер були заарештовані СМЕРШем за підозрою у шпигунстві і відправлені до Москви. Тривалий час їх доля залишалась невідомою і лише у лютому 1957 року Радянський Союз дав офіційну відповідь шведському уряду, де зазначалося, що Рауль Валленберг помер від інфаркту міокарда 17 липня 1947 року у внутрішній тюрмі МГБ на Луб'янці, а тіло було піддане кремації. В якості доказу було надано рапорт начальника санчастини внутрішньої тюрми МГБ Смольцова на ім'я міністра внутрішніх справ Віктора Абакумова.
Це не задовольнило родину Валленберга, оскільки на захід періодично потрапляли свідчення колишніх ув'язнених, які стверджували, що нібито бачили його у таборах у 1951, 1959 та навіть 1975 роках. На початку 1990-х та 2000-х років працювали спільні російсько-шведські комісії, які намагалися знайти більше деталей про долю зниклого, але бажаних результатів не отримали через обмеження доступу до архівів КДБ/ФСБ і знищення чи втрату багатьох документів.
У грудні 2000 року Рауль Валленберг і Вільмош Лангфельдер були офіційно реабілітовані Генеральною прокуратурою РФ.
В опублікованих у 2016 році таємних мемуарах колишнього голови КГБ Івана Сєрова стверджується, що Валленберг був вбитий за наказом Сталіна та міністра іноземних справ В'ячеслава Молотова. Відповідно до нових документів, віднайдених дослідниками в архівах ФСБ, є підстави вважати, що Валленберг фігурував у справі МГБ як "ув'язнений №7", а його останній допит відбувся в ніч з 22 на 23 липня 1947 року, після якого він був страчений.
Коментарі
Дивіться також
• Звільнення табору смерті Аушвіц-Біркенау, 1945
• Страта Адольфа Айхмана, 1962