Флавій Феодосій став імператором східної частини Римської імперії в 379 році при августі Граціані, активному поборнику християнської віри, який першим відмовився від традиційного для римських правителів титулу Великий понтифік, позбавив язичницькі громади державних субсидій, а їх жерців і храми — землі та привілеїв. 27 лютого 380 року під впливом міланського проповідника Амвросія Медіоланського Граціан, його брат і правитель західної частини імперії Валентиніан II та Феодосій видали т. зв. Солунський едикт («Cunctos populos»), яким наказали всім жителям Римської імперії сповідувати віру єпископів Риму і Олександрії.
Народжений у християнській сім'ї, Феодосій, проте, був хрещений лише 34-літнім у 380 році під час важкої хвороби і після одужання став ревним борцем з язичництвом — він першим запровадив державний контроль над віросповіданням громадян коли того ж року видав едикт «Про католицьку віру», яким зобов'язав своїх підданих здійснювати християнські обряди лише у формі, затвердженій Нікейським собором 325 року. Фанатична набожність, однак, не завадила Феодосію віддати наказ про вбивство 15 тисяч людей у Салоніках, які у 380 році збунтувались проти місцевого правителя.
Розпочавши цим боротьбу з аріанством, у 381 році Феодосій скликав у Костантинополі собор для вирішення питань віри, які залишились неврегульовані з часів Костянтина Великого. Він тривав майже три місяці і прийняв ряд важливих для християнства положень: затвердив догмат про похождення Святого Духа від Отця, про рівність і єдиносущність Бога Духа Святого з іншими сутностями Святої Трійці — Богом Отцем і Богом Сином, доповнив і затвердив Символ віри в редакції, що отримала назву Нікейсько-Царгородський Символ віри, який і по сьогодні використовується в богослужіннях Православної, Римо-католицької, давньосхідних, а також більшості протестантських Церков.
Крім того, Собор змінив порядок статусності церков і проголосив Константинополь другим після Риму, потіснивши Олександрію, Антіохію і Єрусалим у порядку, за якими їм віддавалась честь. Це правило не було визнано римськими папами, що стало початком поділу церков на Східну (православну) і Західну (католицьку).
Того ж 381 року Феодосій заборонив жертвопринесення поганським богам, вивчення математики, яка вважалась пов'язаною з магією і чаклунством, а в 391 році спеціальним едиктом постановив зруйнувати всі язичницькі храми — войовничі християни знищили стародавній храм Серапеум в Олександрії і відділення Олександрійської бібліотеки, яке було при ньому, а в Греції — велику кількість видатних елліністичних пам'яток античності, в тому числі храм Аполлона в Дельфах. У 393 році в Греції відбулись останні Олімпійські ігри, головне спортивне свято протягом попередніх 11 століть.
У 386 році Феодосій овдовів і вже наступного року одружився на Галлі, сестрі імператора західної частини Римської імперії Валентиніана II, змушеного рятуватись втечею з Медіолана до Салонік після вступу в Італію армії проголошеного військами імператором Магна Максима. Війна проти узурпатора закінчилась перемогою Феодосія у серпні 388 року, проте з Італії він повернувся лише через три роки. Так і не зумівши повною мірою повернути владу, 15 травня 392 року Валентиніан II покінчив життя самогубством, і Феодосій, проголосивши його наступником свого 8-літнього сина Гонорія, пішов війною проти чергового узурпатора Євгенія. З перемогою над ним у вирішальній битві 6 вересня 394 року в передгір'ях східних Альп на річці Фріґід (нині Словенія) під владою Феодосія опинилась вся територія Римської імперії.
Однак одноосібним правителем Феодосій був лише кілька місяців — 17 січня 395 року він несподівано помер у віці 48-и років, імовірно від водянки. За наполяганням його старшого сина Аркадія його забальзамоване тіло було перевезено з Медіолану (нині Мілан) до Константинополя, міста, куди за наказом імператора-християнина було вивезено багато пам'яток язичницької культури, де 8 листопада Феодосія поховали у церкві Святих апостолів.
Синам Феодосія Великого єдність держави вберегти не вдалось. За Гонорія, що став августом західної частини держави зі столицею спочатку у Медіолані, а згодом у Равенні, його володіння стали занепадати під тиском полчищ варварів, які заполонили Галлію та Іспанію і в 410 році розграбували Рим. Його старший брат Аркадій теж виявився слабким правителем, перебуваючи під впливом своїх воєнначальників, придворних чиновників, а головним чином дружини. Йому наслідував син Феодосій II, який втратив захоплену вандалами Північну Африку. На ньому закінчилась династія його діда, Феодосія Великого, — він помер бездітним, і по його смерті в 450 році східно-римським імператором став Маркіан, син іллірійського солдата. У цей час Західна Римська імперія переживала черговий владний переворот, зазнала ще одного нашестя на Рим варварів і у 476 році припинила своє існування.
Коментарі
Дивіться також
• Тетрархія Діоклетіана, 293
• Смерть Костянтина Великого, 337
• Феодосій Флавій — імператор Сходу, 379
• Християнство — державна релігія Римської імперії, 380
• Перший Константинопольський собор, 381
• Падіння Західної Римської імперії, 476
• Падіння Візантійської імперії, 1453