У перші роки незалежності Україна зіткнулася із узгодженою російсько-американською позицією щодо свого якнайшвидшого ядерного роззброєння. Це відповідало й настроям значної частини українського політичного класу, яка попервах вбачала у ядерній зброю більше тягар, ніж засіб забезпечення національної безпеки, і вже у травні 1992 року з української території було виведено до Росії усю тактичну ядерну зброю.
Однак з приходом на посаду прем'єр-міністра Леоніда Кучми позиція України у ядерному питанні стала більш прагматичною і жорсткою. Зокрема, Україна погоджувалася лише на вивезення ядерних зарядів, розглядаючи плани створення на базі балістичних ракет у неядерній комплектації стримуючої зброї. Крім того, було підняте питання щодо відшкодування вартості ядерної зброї, що виводиться. Відповідно, у липні 1993 року Верховна Рада проголосила Україну власником розташованого на український території радянського ядерного арсеналу і ратифікувала Лісабонський протокол (підписаний президентом Кравчуком у 1992 році, згідно з яким Україна, зокрема, брала на себе зобов'язання колишнього СРСР щодо ліквідації ядерного озброєння по договору СТАРТ-1 1991 року) за виключенням норми щодо приєднання до Договору по нерозповсюдженню ядерного озброєння.
Наприкінці 1993 року Кучма пішов у відставку, ставши опозиційним лідером, в Україні йшла підготовка до позачергових парламентських та президентських виборів, і Леонід Кравчук, плануючи вдруге виставити свою кандидатуру на виборах, потребував міжнародної підтримки з боку ключових партнерів — США та Росії. 12 січня 1994 року в міжнародному аеропорту Бориспіль він провів переговори з президентом США Біллом Клінтоном, який спеціально прилетів на декілька годин по дорозі до Москви. За підсумком півторагодинної зустрічі Кравчук погодився на американські вимоги якнайшвидше позбутися ядерної зброї та основних засобів її доставки і запевнив, що особисто буде гарантом виконання домовленостей у випадку перемоги на прийдешніх виборах.
14 січня 1994 рокув Москві відбулися україно-російсько-американські переговори, на яких Борис Єльцин, котрий нещодавно із застосування сили переміг свою опозицію, провів позачергові вибори до парламенту та домігся ухвалення нової конституції, і потребував підтримки з боку США, був змушений піти на поступки у питанні компенсації Україні вартості вивезеної ядерної зброї.
Досягнуті домовленості були закріплені у тристоронній заяві, що не мала прямої юридичної сили, виступаючи радше як декларація про наміри. У ній зазначалися гарантії для України, яка вчергове підтвердила відмову від ядерного зброї, щодо збереження її територіальної цілісності, незастосування проти неї зброї і економічного тиску та зобов'язання США надати економічну допомогу обсягом не менше 175 млн доларів. В окремому додатку зазначалося, що протягом наступних 10 місяців з української на російську територію мали бути вивезені 200 ядерних зарядів від ракет СС-19 та СС-24 в обмін на 100 тон низькозбагаченого урану для українських АЕС, а вся діяльність України з ядерними матеріалами мала бути поставлена під контроль МАГАТЕ.
У той же день США та Росія підписали "Московську декларацію", згідно якої, починаючи з 30 травня 1994 року, "ядерна зброя обох країн не буде націлена одна на одну", і було оприлюднено Спільну заяву щодо попередження розповсюдження зброї масового ураження. 14 січня був також підписаний контракт між російською компанією "Техснабэкспорт" з United States Enrichment Corporation (USEC) щодо поставок низькозбагаченого урану до США.
Позачергові вибори 1994 року та зміна президента в Україні уповільнили подальші переговорні процеси щодо українського ядерного роззброєння. Лише 16 листопада 1994 року, після звернення президента Леоніда Кучми, Верховна Рада зняла відповідні законодавчі обмеження, які відкрили шлях до підписання 5 грудня Будапештського меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до "Договору про нерозповсюдження ядерної зброї".
У 1995-1996 роках з української території були вивезені усі ядерні заряди, одночасно з цим ліквідовувалися засоби їх доставки та відповідна інфраструктура.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• Проголошення незалежності України, 1991
• Леонід Кравчук — перший Президент України, 1991
• Будапештський меморандум, 1994
• Візит Білла Клінтона в Київ, 2000