Генерал Зін аль-Абідін Бен Алі прийшов до влади в 1987 році в результаті безкровного воєнного перевороту, який усунув першого і довічного президента Хабіба Бургібу. Почавши із демократизації суспільного життя країни і економічних реформ, Бен Алі двічі обирався президентом, а в 2002 році провів через парламент рішення про право необмежену кількість разів обиратись главою держави і в 2009 році вчергове став президентом Тунісу, отримавши підтримку 89% виборців.
Роки правління Бен Алі характеризувались значним стабільним економічним підйомом Тунісу, активною участю у вирішенні близькосхідних питань, розширенням співробітництва із США та країнами Західної Європи і безкомпромісним придушенням будь-яких проявів тероризму. Незважаючи на ріст економіки і активну соціальну політику, однією з найбільших проблем країни залишалось безробіття, яке сягало 14% і торкалось в основному молоді до 25 років. Крім того, за 23 роки знаходження при владі Бен Алі зумів підпорядкувати власному сімейному клану ключові сектори економіки, що викликало невдоволення як політичної опозиції, яка лише формально мала всі політичні права, так і бізнес-еліти, що сформувалась в країні за останні роки.
Щоб заспокоїти ситуацію, 14 січня 2011 року Бен Алі відправив у відставку уряд Тунісу, оголосив надзвичайний стан і дострокові парламентські вибори, проте після того як начальник Генерального штабу армії Рашид Аммар оголосив про підтримку збройними силами революції, яку він "пообіцяв захистити", президент виїхав до Лівії, звідки разом із сім'єю вилетів в Саудівську Аравію. Наступного дня Конституційна рада Тунісу призначила тимчасовим виконувачем обов'язків президента спікера парламенту Фуада аль-Мубазаа і оголосила про позбавлення Бен Алі права займати президентський пост.
Сформований 17 січня тимчасовий уряд, з якого на вимогу протестувальників були виключені всі члени колишнього кабінету міністрів, через два дні оголосив амністію політичним ув'язненим, 26 січня потановив арештувати Бен Алі і 33-х його найближчих родичів, а 4 лютого змінив всіх 24-х губернаторів і провів кадрову чистку в керівництві міністерства внутрішніх справ. 27 лютого, після того як ситуація в Тунісі нормалізувалась, новим прем'єр-міністром Тунісу став адвокат Беджі Каїд Ес-Себсі, якого в кінці 2014 року було обрано президентом.
Жасмінова революція, яка в самому Тунісі частіше називається Революцією Facebook завдяки тому, що маніфестанти організовувались через групи в соціальних мережах Facebook і Twitter, дала поштовх хвилі протестів в арабському світі, відомій як Арабська весна, котра охопила північ Африки і Близький Схід і привела до падіння авторитарних режимів у Лівії та Єгипті і громадянської війни в Сирії.
Коментарі
Дивіться також
• Падіння диктатури Чаушеску, 1989
• «Бульдозерна революція», 2000
• Революція троянд, 2003
• Помаранчева революція, 2004
• Єгипетська революція, 2011
• Загибель Муаммара Каддафі, 2011
• Євромайдан, 2013