Таємна конференція у Касабланці
Друга Світова війнаВолодимир Лук'янюк
14 січня 1943 року в Касабланці (Марокко) відбулась таємна конференція за участю президента США Франкліна Рузвельта і прем'єр-міністра Британії Вінстона Черчілля. На ній були обговорені плани спільних військових дій проти Німеччини та її союзників, відкриття другого фронту в Європі і прийнято рішення вимагати безумовної капітуляції від Німеччини, Італії та Японії. На обкладинці: Франклін Рузвельт (зліва) і Вінстон Черчілль під час спільної прес-конференції, Касабланка, 24 січня 1943 року © U.S. Army Archive
28108
Читати 7 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

У середині листопада 1942 року успішно завершилась американо-британська операція «Смолоскип» з висадки союзників у Північній Африці. Під контроль було взято Марокко і Алжир, на бік супротивника перейшов глава вішистської адміністрації адмірал Франсуа Дарлан, що стало приводом для окупації Німеччиною решти Франції. З Єгипту, де під Ель-Аламейном був розбитий Африканський корпус фельдмаршала Ервіна Ромеля і взятий стратегічний порт Тобрук у Лівії, британські війська успішно розвивали наступ в напрямку Тунісу. На Східному фронті Німеччина зазнала краху під Сталінградом, у Тихому океані Японія програвала битву за Гуадалканал, яка коштувала їй втрати стратегічної ініціативи.

Ситуація вимагала кокретизації подальшого плану дій, і в кінці листопада президент США Франклін Рузвельт запропонував прем'єру Великобританії Вінстону Черччіллю провести конференцію союзників.

Летіти у Каїр чи Москву Черчілль не захотів. Від холодної Ісландії у свою чергу відмовився Рузвельт: «Краще десь у безпечному місці на півдні Алжиру чи біля Хартума [у Судані], де нема комарів». Зійшлись на щойно звільненій Касабланці у Марокко. Однак летіти в Африку не захотів Йосиф Сталін, мотивувавши свою відмову необхідністю особисто керувати завершальним етапом Сталінградської битви.

Фактично шантажем до участі в конференції був примушений лідер «Вільної Франції» Шарль де Голль, який не хотів зустрічатись із запрошеним на неї генералом Анрі Жиро, наступником адмірала Дарлана на посту командувача у недавньому минулому вішиськими військами в Африці.

«Його країна відмовилася від боротьби, він сам лише біженець, і якщо ми відмовимо йому у підтримці, йому кінець. Але гляньте на нього! Прямо-таки Сталін з двома сотнями бійців!» — Вінстон Черчілль про генерала де Голля, зі щоденника особистого лікаря британського прем'єра в роки Другої світової війни Чарльза Вільсона, опублікованого у 1966 році

Касабланська конференція розпочалась 14 січня 1943 року в приватному помешканні поблизу американської військово-повітряної бази в респектабельному кварталі міста Анфа, обнесеному колючим дротом і взятому під охорону підрозділами американського генерал-майора Джорджа Паттона.

Загалом заходи безпеки були безпрецедентними — Німеччина все ще домінувала в Атлантиці, що стало визначальним при відмові Рузвельта підтримати Черчілля у намірі використати бази по всьому африканському узбережжю Середземного моря для локальних операцій проти країн Осі. Було вирішено продовжувати працювати в рамках спільної американо-британської операції «Збір» для консолідованого вторгнення в Західну Європу, зосередитись на переможному завершені операції у Тунісі, де події розгортались для союзників не надто вдало, і збільшити допомогу СРСР, щоб його успішні дії скували якомога більші сили Німеччини на Східному фронті.

Все ж аргументи Черчілля про неготовність армій США і Британії до війни проти Вермахту на континенті Рузвельт визнав слушними і погодив рішення розробити спільні заходи з виведення з війни Італії, що вже у липні втілилось в операцію «Хаскі» — висадку союзників на Сицилії. Ціною компромісу стала згода Британії збільшити свою військову присутність на Тихоокеанському театрі військових дій, де США планували операцію проти Японії у Новій Гвінеї, і зобов'язання налагодити нові канали постачання Китаю через окуповану японцями Бірму.

Лише в останні дні конференції Штаб союзних сил запросив до Касабланки зо півсотні журналістів, пообіцявши подію, що увійде історію, і вранці 24 січня зібрав їх на галявині за віллою, де проживав Рузвельт. Чотири стільці стояли порожніми десь до полудня, коли несподівано для всіх з дверей дому вийшов Черчілль, де Голль і Жиро, а за ними на руках винесли Рузвельта. Французькі генерали, які всі ці дні участь у перемовинах не брали, мали продемонструвати пресі, що жорстко критикувала президента США за співпрацю з адміністрацією режиму Віші у Північній Африці, союз двох антигітлерівських таборів, а присутність на спільній з так нелюбими їм представниками «англосаксів» прес-конференції — змусити Де Голля і Жиро у подальшому утриматись від неприхованої антиамериканської риторики, на яку грішили обидва.

На прохання Рузвельта генерали потиснули один одному руки, але надто коротко і холодно — де Голль навіть не відклав сигарету, яку нервово курив доки Жиро, як старший по званню і заслугах, Рузвельт та Черчілль виступали з короткими спічами. Фотожурналістам довелось просити їх зробити це ще раз. Проте примирення не відбулось: попри створений 3 червня «Французький національно-визвольний комітет», прообраз тимчасового уряду, де обидва генерали стали співголовами, діяли вони демонстративно неузгоджено, і вже через чотири місяці де Голль став його одноосібним керівником.

Ще однією сенсацією того дня стала заява Рузвельта про погодження з Черчіллем єдиного способу забезпечення післявоєнного миру, який їм бачився у вимозі беззастережної капітуляції Німеччини, Японії та Італії, щоб «знищити панівні філософії [країн Осі], які ґрунтуються на завоюванні та підкоренні інших народів». На словах «беззастережна капітуляція» Черчілль здивовано повернувся до Рузвельта — як він згадував уже у повоєнні часи, це словосполучення він саме тоді, на прес-конференції, вперше і почув. Іншою версією подій президент США згодом поділився зі своїм найближчим соратником Гаррі Гопкінсом: ідея «безумовної капітуляції» на конференції обговорювалась ретельно, але не було згоди щодо оголошення її спільним баченням майбутнього, крім того, до прес-конференції він не підготувався, то ж сказав, що спало на думку.

Як би там не було, але Черчілль публічно заперечувати Рузвельту не став, щоб «не зашкодити так важко напрацьованим військовим рішенням», обмежившись коротким «Я згоден з усім, що сказав президент». І після короткої паузи додав: «можу сказати з повною впевненістю, що під час цієї війни ніщо не стане між мною і президентом. Ми з ним діємо як партнери, як друзі, ми разом працюємо. Навіть наша невимушена розмова з вами — це один зі способів ведення спільної війни».

Що було потім

10 липня 1943 року Великобританія і США почали висадку на Сицілії і після перших бомбардувань Риму проти дуче Беніто Муссоліні виступила офіцерська еліта і його найближче оточення. 25 липня розпорядженням короля Віктора Еммануїла III він був заарештований. Через три місяці уряд, очолений генералом П'єтро Бадольйо, оголосив війну Німеччині, й Італія вступила у бойові дії на боці союзників по антигітлерівській коаліції.

У листопаді-грудні 1943 року Франклін Рузвельт і Вінстон Черчілль провели ще дві конференції в Каїрі, де зустрічались із, відповідно, генералісимусом Чан Кайші і «домовились про майбутні військові операції проти Японії», які мали б забезпечити її беззастережну капітуляцію, і президентом Туреччини Ісметом Іненю, якого безуспішно намагались переконати відмовитись від нейтралітету і відкрити ще один фронт проти Німеччини на Балканах. У проміжках між ними у Тегерані відбулась конференція за участі глав Великобританії, СРСР і США, на якій було домовлено про відкриття Другого фронту в Західній Європі, вступ Радянського Союзу у війну з Японією, попередньо узгоджено створення Організації Об'єднаних Націй і основні засади повоєнної долі Польщі та Німеччини.

Друк 14
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 19 грудня 2011, востаннє оновлено 3 листопада 2019. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Головні події 14 січня

Початок Англійської революції

1642
#ЦейДень

Все про 14 січня

Події, факти, персоналії

Битва біля Паніпата

1761

Ядерне роззброєння України

1994

Клінтон, Єльцин і Кравчук у Москві

1994

Революція в Тунісі

2011