Острів Сицилія розташований на місці занурення Африканської літосферної плити під Євразійську, в результаті чого цей регіон відзначається значною сейсмічною активністю і діяльністю вулкану Етна. Перша задокументована згадка про його активність міститься в «Історичному збірнику» давньогрецького історика Діодора Сицилійського, котрий жив у І ст. до н. е. і описав виверження Етни 396 року до н.е., яке зупинило наступ карфагенян на Сіракузи під час Другої Сицилійської війни карфагенян з греками.
У 1169 році виверження Етни привело до руйнування міст Катанія, Летіні і Модіка та загибелі щонайменше 15 тисяч чоловік, а в 1669 році воно тривало чотири місяці, супроводжувалось сильними підземними поштовхами і утворенням великих тріщин у грунті, лавою з яких було знищено пару десятків сіл поблизу Катані і десятки будівель у самому місті. Після кількох років відносного затишшя сейсмічна активність на Сицилії поновилась і кілька підземних поштовхів силою 6,2 бали за шкалою Ріхтера 9 січня 1693 року привели до значних руйнувань у містах Аугуста, Авола, Флоридія і Ното і загибелі близько 200 чоловік.
Через два дні, 11 січня 1693 року, близько 9 години вечора за місцевим часом південно-східну частину Сицилії вразив землетрус силою 7,4 бали з епіцентром на шельфі Іонічного моря. Він супроводжувався цунамі висотою до 8 метрів, яке спустошило містечка і села на узбережжі острова, в Мессінській протоці і досягло Мальти. Частково або повністю знищеними виявились принаймні 70 міст, селищ і сіл не лише на Сицилії, але й на Мальті і в Калабрії, а загальна чисельність жертв склала близько 60 тисяч чоловік: зокрема в Катанії загинуло 63% населення, в Рагузі — 51%, в Сіракузах, Ното і Августі — третина.
За розпорядженням віце-короля Іспанії, яка правила Сицилією як частиною Арагонського королівства, Хуана Франсиско Пачеко сицилійський герцог Джеппе Ланца став головою комісії з надання допомоги постраждалим регіонам і його зусиллями були створені плани з реконструкції постраждалих міст, частина яких була відбудована буквально на новому місці, а частина — за модернізованими старими і повністю новими архітектурними кресленнями. Масштаб руйнувань був настільки значний, що за наступні десятиліття міста Сицилії і Мальти пережили справжнє архітектурне відродження, під час якого сформувався новий стиль, сицилійське бароко, і вісім з відбудованих у XVIII столітті міст у 1992 році увійшли до Світової спадщини ЮНЕСКО завдяки «винятковій якості архітектури регіону».
Протягом наступних трьох століть Сицилія неодноразово переживала виверження Етни, яке тривалий час помилково вважалось причиною катастрофи 1693 року, і руйнівні землетруси, найбільший з яких відбувся у 1908 році і став найбільшим із документально зареєстрованих в Європі.
Коментарі
Дивіться також
• Лісабонський землетрус, 1755
• Найбільший землетрус у Європі, 1908
• Землетрус у Сан-Франциско, 1906
• Великий кантоський землетрус, 1923
• Таншанський землетрус, 1976
• Землетрус в Індонезії, 2004
• Землетрус на Гаїті, 2010