Блискучі успіхи Цезаря в Галльській війні, за підсумками якої йому вдалось приєднати до Римської республіки величезні території з населенням у кілька мільйонів чоловік, сприяли його популярності в Римі і зробили достатньо багатим, щоб претендувати на особливу роль у державній політиці. Після загибелі Марка Ліцинія Красса у травні 53 року до н.е. у Сирії триумвірат розпався і Гней Помпей Великий, герой багатьох воєн і надзвичайно популярний у Римі, почав шукати союзників серед сенаторів, настроєних проти Цезаря.
Серйозний конфлікт між ними почався у 51 році до н.е., коли постало питання продовження консульських повноважень Цезаря. Сенат йому відмовив і Цезар, шукаючи з ним примиренням, відіслав у Рим два легіони свого війська. Проте, через інтриги в сенаті примирення з Помпеєм не здійснилось. 1 січня 49 до н.е. року сенат зажадав від Цезаря розпустити військо, а після відмови, 7 січня для захисту республіки передав диктаторські повноваження Помпею і народним трибунам, оголосивши територію всієї Італії на воєнному положенні.
Ці новини дійшли до Цезаря 10 січня 49 року до н.е. У його розпорядженні було 5-тисячне військо, половина якого знаходилась на південному кордоні провінції Цизальпінська Галлія біля ріки Рубікон. Розуміючи, що діяти треба швидко, Цезар виступив перед солдатами із запальною промовою, в якій повідомив про відмову сенату визнавати його законні вимоги. Отримавши повну підтримку війська, Цезар виголосив знамениту фразу «жереб кинуто» і наказав перейти Рубікон. Того ж дня було захоплено місто Арімін (нині — Ріміні).
Після отримання новин про початок війни 17 січня Помпей спробував розпочати переговори, але вони пройшли невдало. Тим часом Цезар практично без бою захопив більшість міст Адріатичного узбережжя і 12 лютого почав облогу міста Корфіній (нині — Корфініо), яке захищало 15-тисячне військо. Через кілька днів, після отримання Цезарем підкріплення і відмови Помпея надіслати Корфінію підмогу, місто здалось.
Це була ключова перемога Цезаря у громадянській війні. Дізнавшись про неї, Помпей наказав евакуювати своїх прихильників у Грецію, де він мав великий авторитет, і 17 березня залишив Італію. Не маючи змоги його переслідувати, Цезар направився в Іспанію, де знаходились вірні Помпею війська і 27 серпня в бою біля Леріди змусив їх здатись. Наступного року війська Гая Юлія Цезаря розбили чисельно переважаючу армію римського сенату, очолюваною Гнеєм Помпеєм, в битві біля Фарсалі (сучасна Фессалія, Греція), після чого Помпей був змушений рятуватись втечею до Єгипту. Це була вирішальна битва громадянської війни. Остерігаючись того, що прибуття Помпея ускладнить стосунки Єгипту і Риму, цар Птолемей XIII наказав його вбити, що й було здійснено 28 вересня 48 року до н.е. Голову Помпея і його перстень-печатку було надіслано Цезарю як вияв лояльності.
Восени 46 року до н.е. Юлій Цезар був призначений диктатором на десять років. Оскільки йому на той час виповнилось 54 роки, це розглядалось як пожиттєве призначення. Здобувши 17 березня 45 року до н.е. перемогу біля міста Мунда (сучасна Іспанія) над військами Помпея Молодшого, старшого сина Гнея Помпея Великого, Цезар зміг вільно повернутися в Рим. Наступного року він змінив своє ім'я на Імператор Гай Юлій Цезар і взимку 44 року до н.е. всупереч римській традиції отримав диктаторські повноваження без всяких часових обмежень, ставвши першим, хто в Римі прямо заявив про намір правити вічно.
Коментарі
Дивіться також
• Юлій Цезар — пожитттєвий диктатор, 44 до н. е.
• Убивство Юлія Цезаря, 44 до н. е.
• Правила життя Юлія Цезаря
• Октавіан Август — перший принцепс Риму, 27 до н. е.