Зі смертю 8 червня 1042 року бездітного Хардекнуда, сина Канута Великого, завершилось тридцятирічне датське правління Англією: останній представник династії Кнютлінгів був настільки непопулярний, що, як повідомляє «Англосаксонська хроніка», «перш ніж він [Хардекнуд] був похований, всі люди в Лондоні вибрали королем Едварда», його зведеного (по матері) брата. 3 квітня наступного року Едвард коронувався в кафедральному соборі Вінчестера, традиційному місці сходження на престол представників Вессекської династії. Більшу частину життя Едвард провів у Франції і, не маючи достатньої підтримки серед знаті, був змушений спертись на авторитет та владу наймогутнішого магната Англії ерла Годвіна, з чиєю дочкою одружився 23 січня 1045 року й надав його синам і датським родичам маєтності у Південній та Східній Англії.
По смерті Годвіна у 1053 році його діти зберегли і примножили батьківські статки: Гарольд успадкував титул ерла Вессекса, Леофвін — графства Кент, Ессекс, Мідлсекс, Гартфордшир, Суррей та, можливо, Бакінгемшир, Гірс — Східну Англію, Оксфордшир і Кембриджшир, Тостіг — Нортумбрію. Як наймогутніша родина Англії Годвінсони сконцентрували всі основні важелі управління королівством в той час як вже немолодий Едвард дедалі більше усувався від політичних питань, присвячуючи себе релігії і церкві, за що, власне, і увійшов історію як Сповідник.
По смерті племінника короля Гарольд Годвінсон у 1058 році приєднав до своїх володінь ще й графство Герефорд, у 1063 році переможно завершив тривалу війну з Вельсом, який розпався на удільні володіння, більшість з яких визнали сюзеренітет Англії, і через два роки придушив заколот свого брата у Нортумбрії, вкотре підтвердивши статус найпотужнішої після Едварда політичної фігури країни. Знаючи його амбіції, десь у цей час Едвард, якщо вірити нормандським джерелам, у передчутті близької смерті відрядив Гарольда до Нормандії, де той на священній реліквії приніс присягу вірності Вільгельму II Бастарду, якого англійський король ще у 1051 році призначив своїм спадкоємцем на знак подяки за роки підтримки його родини нормандськими герцогами.
28 грудня 1065 року важко хворий Едвард Сповідник був присутній при освяченні свого найбільшого будівельного проекту — Вестмінстерського абатства, після чого впав у кому і через тиждень, 5 січня 1066 року помер. Історичний рукопис «Життя короля Едуарда» стверджує, що перед смертю до Едварда на мить повернулась свідомість і він доручив Гарольду «захист королівства». Скликаний 6 січня року вітенагемот обрав 42-річного Гарольда Годвінсона королем, і він того ж дня коронувався на престол.
Розцінивши дії Гарольда Годвінсона як віроломство, Вільгельм II почав готуватись до війни і звернувся за благословенням до Святого Престолу. В очікуванні вторгнення англійський король зібрав свої війська на острові Вайт, де марно прочекав майже сім місяців. Розпустивши армію, він 8 вересня повернувся до Лондона і того ж дня дізнався, що на східному узбережжі Англії на 300 кораблях прибуло 15-тисячне військо норвезького короля Гаральда III Сміливого, який мав власні аргументи, щоб претендувати на англійський престол. Разом з ним прибув і Тостіг, молодший брат Гарольда Годвінсона, вигнаний свого часу зі своїх володінь в Нортумбрії. Здолавши 20 вересня у битві біля Йорка лордів північної Англії братів Едвіна Мерсійського і Моркара Нортумбрійського, через п'ять днів Гаральд Сміливий і Тостіг Годвінсон були на голову розбиті і загинули біля міста Стамфорд-Брідж у битві з військом на чолі з англійським королем.
Повернувшись до Йорка, Гарольд II отримав звістку про висадку 28 вересня біля містечка Певенсі на півдні Англії армії Вільгельма Бастарда. За п'ять діб король подолав 320 км до Лондона, де дав війську перепочити та поповнив його новобранцями, і 11 жовтня рушив назустріч норманам. Долю десятигодинної битви під Гастінгсом у Східному Суссексі вирішила смерть Гарольда, за однією версією (легендарною) вбитого випадковою стрілою, що поцілила йому в око, за іншою (менш поширеною, але теж ніким із сучасників подій не підтвердженою) — зарубаного у протистоянні з чотирма норманськими лицарями.
Перемога Вільгельма була повною і переконливою, проте всупереч його очікуванням англосаксонська знать 15 жовтня проголосила королем представника Вессекської династії 15-річного Едгара Етелінга (племінника Едварда Сповідника). Однак попри запевнення Стіганда, архієпископа Кентемберійського, Едвіна, графа Мерсії, і Моркара, графа Нортумбрії, дати норманам рішучу відсіч, коли на початку грудня Вільгельм, що вже захопив Дувр, частину Кента і Кентербері, наблизився до Лондона, Стіганд першим перейшов на його бік. Невдовзі переговори з Вільгельмом розпочала і англійська знать з королем Едгаром включно. Знехтувавши власним рішення двомісячної давнини, вона визнала ерла Нормандії королем Англії, й на різдво 1066 року він коронувався у лондонському Вестмінстері, що знаменувало завершення англосаксонського етапу в англійській історії.
Започаткована Вільгельмом Бастардом нормандська династія правила Англією майже 70 років. Узурпація трону Стефаном Блуаським, двоюрідним племінником бездітного короля Генріха I Боклерка, стала початком двадцятилітньої громадянської війни, переможцем з якої у 1154 році вийшов представник французького роду Плантагенетів Генріх II.
понад
20 ТИСЯЧ СЛІВ
чужомовного походженняКоментарі
Дивіться також
• Свен Вилобородий — перший датський король Англії, 1013
• Едвард Сповідник — король Англії, 1042
• Нормандське завоювання Англії, 1066
• Битва при Гастінгсі, 1066