Вже в останні роки правління Карла Великого його імперія зіткнулася з небезпечним ворогом — норманами, чиї набіги протягом наступного століття знекровлювали землі Західної Європи. Поділ імперії франків онуками Карла і наростаюча феодальна анархія залишили величезні території практично беззахисними перед нападами навіть порівняно невеликих ватаг розбійників, які річками і суходолом заглиблювалися на сотні кілометрів від узбережжя.
Одним з небагатьох, хто успішно кинув виклик норманам, став граф Парижа Ед (Одон), другий представник династії герцогів Нейстрії Робертинів. У 882 році він був призначений графом Парижу, невеликого на той час міста, територія якого обмежувалася островом Сіте, зв'язаним з берегами Сени двома укріпленими мостами. У 885 році Ед відмовився платити данину та пропустити Сеною «Велику армію» норманів, і разом з братом на чолі кількох сотень солдатів майже рік утримував облогу міста, яка була знята у жовтні 886 року, коли на заклик Еда до Парижа підійшла армія імператора Карла III Товстого, який, не наважившись на бій, заплатив вікінгам 700 ліврів (257 кг) срібла.
Незважаючи на численні норманські набіги, більшу частину свого десятилітнього правління Ед був змушений присвяти не війні з ними, а придушенню заколотів знаті, яка не лише кидала виклик владі короля, але й підтримувала альтернативних кандидатів на престол, — в січні 893 року частина вельмож на чолі з Реймським архієпископом Фульком, який свого часу підтримав в якості претендента на корону свого родича герцога італійського Сполето Гвідо, коронувала 13-річного сина короля Людовика II Заїки Карла III Простакуватого, якого раніше через юний вік не вважали вартим уваги кандидатом на престол.
Жоден із трьох синів Еда не пережив свого батька, і наступним королем західних франків став Карл III Простакуватий, який в 911 році зумів здолати норманів, змусивши їх ватажка Роллона прийняти християнство, підписати васальний договір, винагородивши землями навколо Руану, де пізніше утворилось герцогство Нормандія. Лише в 922-23 роках французька корона знову перейшла до дому Робертинів — королем став брат Еда Роберт Нейстрійський, який усунув від влади Карла Простакуватого і у війні з яким загинув через рік.
Завдяки тому, що за правління Еда Паризького політичний центр області між Луарою і Маасом перейшов до Парижу і замість Нейстрії її стали називати Франкією або Францією, деякі французькі історики назвали його першим справжнім французьким королем. Хоча з точки зору сьогоднішнього дня це виглядає перебільшенням, політику збирання земель навколо Парижу, яку розпочав Ед, продовжували і його нащадки, починаючи з його внучатого племінника Гуго на прізвисько Капет, засновника династії Капетингів, що як Валуа, Бурбони та Орлеанська династія правила Францією до середини XIX століття.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• Епоха вікінгів, 793
• Карл Великий — імператор Заходу, 800
• Верденський договір, 843
• Альфред Великий — перший король Англії, 871
• Коронація Гуго Капета, 987