Хрущовська доба, багата на соціально-економічні реформи, надала позитивного імпульсу розвиткові радянської економіки. Проте прибутки не покривали державні витрати, спричинені активною зовнішньополітичною діяльністю, зокрема, з підтримкою «країн, що розвиваються» і геополітичним суперництвом зі США. Амбіції радянського керівництва випереджали економічні можливості й наприкінці 1950-х рр. влада «заморозила» виплати по внутрішніх державних позиках. Ще одним джерелом фінансування зовнішньополітичних акцій стала зміна курсу рубля щодо іноземних валют.
4 травня 1960 року Рада міністрів СРСР ухвалила постанову «Про зміну масштабу цін і заміну грошей, що нині перебувають в обігу, новими грішми». Вона передбачала обмін грошей зразка 1947 року на нові рублі по курсу 10 до 1 упродовж першого кварталу 1961 року. Одночасно відбувався перерахунок усіх цін, тарифів, грошових виплат населенню та вкладів, облігацій внутрішньої позики та рахунків установ, організацій та підприємств. Якщо при встановленні нових цін і тарифів утворювалися частини копійки, то сума 0,5 копійок і вище округлювалася до 1 копійки; якщо менше — відкидалася. Виняток складали хліб і хлібобулочні вироби, молоко і молочнокислі продукти, дитяче харчування та інші товари дитячого призначення, ціни на які округлювалися у бік збільшення починаючи з 0,6 коп. За деякими розрахунками, таке округлення принесло бюджету прибуток 3 млрд руб. До 1 квітня «старий» і «новий» рубль мали ходити на рівних правах за вказаним курсом.
На відміну від конфіскаційної грошової реформи 1947 року, оголошеної лише за кілька днів до її початку та спрямованої на вилучення значних суми коштів, що були на руках у населення, на цей раз урядова постанова повідомляла про обмін заздалегідь та не пояснювала його причини. Лише останній абзац документу акцентував на її значенні, що полягало в подальшому «удосконаленні радянської грошової системи, [...] укріпленні господарського розрахунку, ще більшого впровадження ощадливості в усій господарській діяльності, підвищенні купівельної спроможності радянського рубля».
Завчасний анонс обміну дозволив проводити підготовку до нього гласно. 31 травня постанову союзного уряду продублювали республіканські ЦК Компартії та уряди, згодом — обкоми та облвиконкоми, якими визначали перелік заходів та відповідальних осіб за належну організацію обміну грошей. Особливу увагу належало приділити проведенню «масово-політичної роботи серед трудящих по роз'ясненню політичного значення заміни старих грошей на нові в зв'язку з заміною масштабу цін». Фактично йшлося про уникнення купівельного ажіотажу, який засвідчив би недовіру до влади. Цілковито запобігти йому не вдалося: у травні-червні 1960 року мав місце підвищений попит на товари «радянської розкоші» (автомобілі, мотоцикли, ювелірні вироби, килими, меблі, радіоли тощо), придбанням яких люди прагнули підстрахуватися на випадок прихованих невигідних умов обміну.
Фінансові органи провели велику роботу з перевірки правильності перерахунків прейскурантів, виявивши «численні факти помилок», що полягали у відхиленні від встановленого курсу перерахунку цін і тарифів у багатьох областях України та деяких міністерствах. Так, плату за перевезення багажу в автобусах замість 3 коп. було встановлено 30, тобто намагалися залишити без змін. Ремонт чоловічого пальто — 20 руб. 50 коп. у старих цінах, був переоцінений на 2 руб. 50 коп., хоча насправді мав би коштувати 2 руб. 5 коп. Жіночий плащ вартістю 114 руб. був «помилково» здешевлений до 1 руб. 14 коп. замість належного перерахунку на 11 руб. 40 коп.
До середини жовтня гроші нового зразка надійшли в усі обласні центри, щоправда вчасно доставити їх до віддалених сіл завадило бездоріжжя. Паралельно тривало накопичення на складах і базах запасів продовольчих і дрібних промислових товарів, які б задовольнили потенційний попит людей після нового року.
Урядова постанова набувала чинності 1 січня 1961 року, а безпосередній обмін грошей почався 2 січня, коли запрацювали обмінні пункти. Звіти з регіонів засвідчували відсутність проблем з їх роботою чи великих черг.
У середині місяця Кіровоградський обком Компартії повідомляв у ЦК КПУ про підвищений попит на нові купюри великого номіналу — 50 і 100 руб. Його проявляли «громадяни похилого віку в сільській місцевості», які прагнули обміняти «великі суми грошей» — 5 або 10 тисяч рублів. Окремі особи в містах Ромни і Лебедин Сумської області приносили від 15 до 46 тисяч, у Львові — 100 і більше тисяч. «Трудящі області одностайно схвалюють заходи партії і уряду зі зміни масштабу цін. Нові гроші вже міцно утвердилися в обігу», — доповідали з Сумського обкому Компартії в ЦК КПУ 25 січня. Деяке збільшення суми депозитів у січні, що у 2-2,5 рази перевищувало показники січня попереднього року часто відбувалося за рахунок короткострокових вкладів на 2-3 дні.
Суттєвому стрибку цін на ринках вдалося запобігти примусом колгоспів до обов'язкових поставок продовольства. Роздрібна торгівля у крамницях характеризувалася незначним збільшенням або зменшенням попиту на окремі товари залежно від регіону або населеного пункту, включаючи стабільно високий інтерес до предметів «радянської розкоші». Товарообіг у січні, якщо й перевищував показники аналогічного періоду минулого року, усе ж був нижчий планованого.
Нові рублі мали привабливий вигляд, але найбільше населенню імпонував їх значно менший, майже уніфікований розмір. «Сталінські онучі замінили на хрущовські фантики», — оцінювали цю деталь люди.
Усе ж, деномінація рубля для внутрішнього ринку на зовнішньому позначилася зміною курсу карбованця до долара США лише з 4 до 0,9 за 1 долар, що, вочевидь, і було справжньою метою обміну. У такій же пропорції було змінено і золотий вміст нових грошей. «Усією душею схвалюю рішення партії та уряду про зміну масштабу цін і заміну старих грошей новими. Наш руб став дорожчим знаменитого американського долара та інших іноземних валют», — тішився вантажник Одеського порту Калінін, який навряд тримав у руках іноземну валюту чи усвідомлював справжнє значення цієї зміни. Однак у масову свідомість посилалися й такі вигоди від обміну грошей.
Загалом, ні купівельний ажіотаж, ні, власне, обмін готівки не вийшли з-під контролю влади. Обмін грошей відбувався прозоро і за єдиним курсом для всіх операцій, що надавало довіри до влади, а пожвавлення тривало близько 2-х тижнів. Відтак, вже з середини січня, коли понад половина торгової виручки стала надходити у банки грошима нового зразка, почалося закриття обмінних пунктів і на середину лютого з 5129 відкритих їх функціонувало лише 577 (або 11%).
Упродовж І кварталу було повністю пристосовано для монет нового зразка таксофони, таксомотори на пасажирських і вантажних таксі. Затримка із переналаштуванням торговельних автоматів відбулася з причин неврегульованості ваги хлібобулочних виробів, яка б відповідала цінам 5, 10, 15 і 20 копійок, та несвоєчасного постачання нових монетних механізмів.
Купюри зразка 1961 року перебували в обігу найдовше з усіх радянських грошей — до 1991 року, коли з січня вони почали поступово вилучатись у зв'язку з проведенням чергової, т. зв. «павловської» грошової реформи, четвертої і останньої в історії СРСР.