Падіння Гранади
2 січня 1492 року війська на чолі з королем Фернандом V Арагонським і королевою Ізабеллою Кастильською увійшли в Гранаду, яка капітулювала після восьми місяців облоги. З її падінням останнє державне утворення мусульман на Піренеях припинило своє існування, що знаменувало завершення семи століть Реконкісти.На обкладинці: Франсиско Прадільо-і-Ортіс «Здача Гранади їх іспанським величностям Ізабеллі і Фердинанду», 1882 рік © Сенат Іспанії
54167
Читати 9 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Після поразки від Кастилії 16 липня 1212 року у битві біля Навас-де-Толоси вплив Альмохадського халіфату на мусульманську Іспанію суттєво ослаб й зі смертю в 1219 році п'ятого халіфа Юсуфа аль-Мустансіра її охопли міжусобиці. Два десятиліття воєн завершились утворенням на її території емірату з центром у Гранаді, куди свій двір переніс правитель Архони Мухаммад ібн Наср, і самоуправних тайф Севілья, Таріфа та Херес, котрі визнали зверхність Туніського (Іфрікійського) халіфату, а також тайф Альмерія і Малага, що добровільно вприєднались до Гранадського емірату у 1238 і 1239 роках, відповідно.

Тим часом з півночі тривала експансія християнських королівств: Хайме I Арагонський у 1229 році завоював острів Мальорку і Валенсію, Санчо II і його наступник Афонсу III захопили фортецю Алемтехо, область на південь від Лісабону і річки Тагус, а також Альгарве, найпівденнішу область Португалії, Кастилія і Леон у 1236 році — Кордову, у 1238 році — міста Ньєбла та Уельва, у 1240 році — міста Лусена та Есіха. Звинувативши свого колишнього союзника еміра Гранади у набігах на кастильські володіння, на початку 1240-х років кастильський король Фернандо III пішов на нього війною і у 1243 році захопив Мурсію і Оріуелу, наступного — міста Архона, Мула та Лорка, у 1245 році — Картахену. Після восьмимісячної облоги у 1246 році впало місто Хаєна і емір Мухаммад ібн Наср був змушений визнати себе васалом і данником Кастилії, з якою було встановлено двадцятилітнє перемир'я і спеціальним пактом визначено кордон Гранадського емірату, що простягнувся вздовж моря від Гібралтара до Альмерії і з півночі був захищений горамии Сьєрра-Невада.

Після падіння Севільї, завойованої Кастилією у 1248 році не без допомоги Гранадського емірату, він залишився єдиною мусульманською державою на Піренеях. Попри родинні міжусобиці та заколоти родової знаті за сорок років правління Мухаммад ібн Наср заклав основи міцної династичної влади, дав відсіч територіальним зазіханням Держави Марінідів (у сучасному Марокко) і перетворив Гранаду, де була зведена розкішна резиденція емірів Альгамбра, на центр науки, культури та ісламської теології. Уміло використовуючи династичні суперечки в Кастилії, його спадкоємцям вдавалось уникати з нею великих конфліктів, залагоджуючи їх виплатою контрибуції.

Після завершення у 1405 році чергового перемир'я і користаючи з розколу між регентами однолітнього короля Хуана II Кастильського, 13-й емір Гранади Мухаммад VII аль-Мустаїн здійснив спробу захопити Хаєну. У розпал бойових дій він помер, і його наступнику Юсуфу III не вдалось не лише переможно завершити доволі вдалу військову кампанію свого брата, але й у 1410 році він втратив стратегічно важливу фортецю Антекера, яка з півночі прикривала шлях на столицю. По смерті Юсуфа III в 1417 році Гранада опинилась у стані перманентної громадянської війни, яка привела у 1450-х роках до її фактичного розкололу на дві частини, кожна з яких намагалась знайти в Кастилії політичну і військову підтримку, вимушено йдучи на територіальні поступки.

Ослаблена тривалою міжусобицею, високими податками, яких вимагали неперервні військові дії, і розбратом родової знаті, Гранада виявилась нездатною протистояти королю Фернандо II Арагонському, який одруженням з королевою Ізабеллою I Кастильською створив політичний союз двох найпотужніших держав на Піренейському півострові. Уміло користаючись з війни 21-го еміра Абу-ль-Хасана Алі з двома його синами, 28 лютого 1482 року Фернандо Католик захопив місто Альхама, наступного року — Ахаркію, у 1484-у — Алору і Сенетіль, ще через рік — Ронду, Коїн, Картаму і Марбелью. Фіналом його успішної п'ятирічної військової кампанії стало взяття 18 серпня 1487 року Малаги, друго міста Грандського емірату і її головного морського порту.

Посаджений з кастильською допомогою на емірський престол Абу Абдаллах Мухаммад XII (відомий також за латинізованим іменем Боабділа) був змушений бездіяльно спостерігати за чотиримісячною облогою Малаги, проте, коли з втратою своїх останніх на узбережжі міст Альмуньєкара, Салобренья і Аьмерія, виявив себе правителем лише власне Гранади і високогірної Орхіви, він розцінив це як порушення досягнутих угод і зважився на відкритий виступ проти своїх сюзеренів. Однак його звернення із закликом по допомогу до мамелюкського Єгипту і мароканського королівства Фес залишилось без відповіді, і взята у квітні 1491 року в облогу Гранада протрималась лише вісім місяців. За підписаною 25 листопада 1491 року угодою Боабділа отримав п'ять тижнів для почесної капітуляції, умовами якої мусульманам гарантувались недоторканість майна, культових споруд, свобода віросповідання, право залишатись в Гранаді чи вільно її залишити.

Чисельність населення Гранадського емірату у XV столітті була близько 5 млн чоловік, більшість якого становили бербери, одне з африканських племен, свого часу підкореного арабами

По закінченні відведеного терміну, 2 січня 1492 року, християнські війська на чолі з королем Фернандо і королевою Ізабеллою увійшли в Гранаду. Останнє державне утворення мусульман на Піренеях припинило своє існування, що знаменувало завершення семи століть Реконкісти. Боабділа отримав в управління маєтності в Лаухарі, але в жовтні 1493 року в супроводі 1130 придворних і слуг виїхав до Північної Африки. Він приніс письмове вибачення за злочини своїх попередників і з дозволу правителів держави Маринідів оселився у Фесі, де й помер в 1533 році.

З перемогою над мусульманами «війна за святу католицьку віру» не завершилась і досить швидко був знайдений новий ворог. Ним стали юдеї, які відіграли важливу роль на останньому етапі Реконкісти як кредитори воєнних кампаній і торговці зброєю. Ініціативи головного інквізитора Томаса Торквемади і Франсиско Хіменеса де Сіснероса, духівника королеви Ізабелли, давали можливість оперативно подолати фінансові труднощі, що переживали Кастилія і Арагон, і 31 березня 1492 року в Гранаді було видано королівський едикт, відомий як Альгамбрський, який зобов'язав усіх юдеїв королівств протягом чотирьох місяців залишити їх або прийняти християнство.

Територія колишнього Гранадського емірату у статусі однойменного королівства, як і три відвойованих ще у XIII столітті у маврів територій — королівства Кордова, королівства Хаєна і королівства Севілья — увійшла до складу королівства Кастилія й управлялось призначеним зі столиці намісником

Через десять років прийшла черга близько 300 тисяч мусульман колишнього Гранадського емірату: попри угоду 1491 року, едиктом 1501 року їм належало хреститись або залишити регіон. Наступного року ця вимога поширилась на всю Кастилію, в 1515-16 роках торкнулась Наварри, в 1519-23 роках — Валенсії, в 1525 році — Арагона.

Що було потім

У 1526 році розпочалось переслідування морісків (хрещених мусульман). Указ короля Карла I Габсбурга поклав на місцеве чиновництво і клір контроль за належним дотриманням ними християнських обрядів, а також заборонив використання арабського письма, арабської мови у навчанні, арабських чи берберських імен, їх традиційного одягу і будь-яких проявів їх національних звичаїв. Священникам належало слідкувати за регулярністю відвідування морісками недільних мес, своєчасним хрещенням їх дітей та укладанням шлюбів за християнським обрядом і разом з місцевими службовцями по п'ятницях, суботах та мусульманських святах відвідувати будинки морісків, щоб переконатись, що ті не читають Коран. За фактичної відсутності мусульман почалось масове нищення мечетей, які з тих чи інших причин не були перебудовані на церкви.

З посиленням Османської імперії, яка стала загрожувати Іспанії на Середземному морі, у морісках, як «нових християнах», знову побачили потенційних зрадників. Прагматичний едикт Філіпа II, виданий 1 січня 1567 року, дозволив їх заарештовувати, позбавляти майна і висилати з країни. Репресії стали каталізатором великого повстання, що у грудні наступного року почалось у Гранадському королівстві. Попри локальні успіхи через три роки воно було повністю придушене і більшість морісків були вигнані з місць їх компактного проживання й розсіяні по Іспанії, а їх земля була віддана переселенцям з Галіції, Астурії, Бургоса і Леона.

На цьому переслідування морісків не припинились. На початку XVII століття зі звинуваченнями у таємному сповідуванні ісламу і схильності до зради проти них виступив архієпископ і віце-король Валенсії, де моріски в силу традиційних місцевих практик проживали компактно, в основному, у сільській місцевостці і були чисельною (до 30% населення) й впливовою громадою. Радикальні ідеї Хуана де Рібери, як-то примусове використання морісків на копальнях Латинської Америки і гребцями на галерах, підтримки не знайшли, але за сприяння впливового герцога Лерми він домігся від короля Філіпа III прийняття 9 квітня 1609 року указу про примусове виселення усіх морісків з Іспанії. Їх депортація тривала п'ять років, за які лише з рухомим майном (нерухоме безоплатно вилучалось на користь місцевих феодалів або державної казни) з Валенсії, Арагону, Каталонії та Андалузії до Марселя і Північної Африки було вислано порядка 270 тисяч морісків (десь 85% від їх загальної кількості).

З Франції більшість морісків переселилась в країни Магрибу, але частина згодом повернулась в Іспанію, преважно в Андалузію, де вони певнийий час зберігала свою ідентичність, але до кінця XVIII століття остаточно асимілювались.

Друк 10
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 6 січня 2012, востаннє оновлено 6 жовтня 2018. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Головні події 2 січня

headset

Кривава графиня Єлизавета Баторі

1611
#ЦейДень

Все про 2 січня

Події, факти, персоналії

Облога Порт-Артура

1905

Хрущовська грошова реформа

1961