В 1502 році 50-літній Леонардо да Вінчі, на той момент уже відомий скульптор і художник, в якості архітектора та військового інженера поступив на службу до командуючого папською армією Чезаре Борджиа. Протягом року він займався створенням топографічних карт, після чого прибув у Флоренцію, де почав роботу над фрескою «Битва при Ангіарі», замовлену гонфалоньєром П'єро Содеріні на честь відновлення Флорентійської республіки після вигнання П'єро Медічі.
Вона мала стати наймасштабнішою роботою да Вінчі, однак, не дивлячись на те, що для розпису Палаццо Веккіо був запрошений також Мікеланджело, який мав працювати над протилежною стіною Великого залу, розпис палацу врешті решт так і не був розпочатий. Готуючи ескізи фрески, Леонардо прийняв запрошення місцевого купця і чиновника Франческо дель Джокондо намалювати портет його дружини Лізи, який мав би прикрасити їх новий будинок.
Робота над портретом матері трьох дітей 24-річної Лізи дель Джокондо почалась у жовтні 1503 року, коли Леонардо був змушений погодитись на цю роботу через безгрошів'я, проте часто переривалась із-за необхідності витрачати чимало зуль на підготовчі роботи над фрескою, яка мала бути завершена в лютому 1505 року. Так і не завершивши роботу в Палаццо Веккіо, в 1516 році на запрошення французького короля Людовика XII Леонардо да Вінчі переїхав у Мілан, куди забрав з собою і портрет. Він так і не був завершений, і по смерті Леонардо в 1519 році згідно заповіту став власністю учня і друга Леонардо художника Салаї.
Король Франциск I, на руках якого помер Леонардо, купив портрет Лізи Джокондо і зберігав його у своєму палаці у Фонтенбло, де він залишався доки Людовик XIV не перевіз його у Версаль. Картина ніколи не мала офіційної назви і відома сьогодні як «Мона Ліза» (розмовне скорочення він італійського «мадонна» — шанобливе звернення до заміжньої жінки) і «Джоконда» (обігране прізвище Лізи, яке по-італійськи і по-французьки перекладається як «весела», «грайлива»).
Після Французької революції портрет був переданий в щойно відкритий Центральний Музей Мистецтв у Луврі, де з тих пір перебуває постійно, за виключенням короткого періоду імператорства Наполеона Бонапарта, який прикрасив ним свою спальню в палаці Тюїльрі, і воєн, коли через загрозу окупації Парижу «Мона Ліза» вивозилась зі столиці і зберігалась далеко від лінії фронту, як то було у роки Франко-прусської чи Другої Світової воєн.
Справжня слава до «Джоконди» прийшла в кінці XIX століття, коли романтично налаштовані люди мистецтва звернулись до цінностей епохи Відродження, — тоді як інші жіночі портрети Леонардо осіли в приватних колекціях, «Мона Ліза» була доступна загальному огляду і її стали оспівувати поети і письменники, з подачі яких почали говорити про загадкову посмішку «грайливої» Лізи Джокондо. Інтерес до картини став всесвітнім, коли 1911 році «Джоконда» була викрадена італійцем Вінченцо Перуджа, який вважав, що вона мала виставлятись на батьківщині. Не зумівши знайти покупця у США, він був спійманий через три роки при спробі продати картину галереї Уффіци у Флоренції.
В 1913-у «Мона Ліза» повернулась до Лувру, після чого стала найбажанішим експонатом у світі: того ж року вона експонувалась у Флоренції, Римі та Мілані, в 1963-у — у Нью-Йорку, в 1974-у — у Токіо і Москві, що лише примножило славу картини. У 2005 році їй виділили окреме приміщення в Луврі, де її щороку оглядають більше 6 мільйонів людей.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• «Давид» Мікеланджело, 1504
• Помер Леонардо да Вінчі, 1519
• Відкрито музей у Луврі, 1793
• Перша виставка ван Гога, 1901
• Викрадення «Мони Лізи», 1911
• «Чорний квадрат» Казимира Малевича, 1915