Після сходження на престол Казимир III продовжив розпочату його батьком Владиславом Локетеком політику замирення із сусідами — у 1335 році він відмовився на користь чеського короля Яна Люксембурга від Сілезії і виплатив йому компенсацію за відмову від претензій на польську корону, того ж року продовжив воєнний союз зі своїм зятем королем Угорщини Карлом Робертом Анжуйським, одруженим на його сестрі, пообіцявши тому польський трон в разі переривання династії П'ястів, і погодився платити данину Золотій Орді, щоб уникнути набігів на свої землі. У 1343 році Казимир видав свою доньку Ельжбету заміж за герцога Західної Померанії Богуслава V Великого, завдяки чому уклав з ним воєнний союз проти Тевтонського ордену, що зупинило їх просування у Східніїй Померанії, і в 1348 році примирився із мазовецькими та плоцькими князями.
Уникнувши війни на чотири фронти, втрату земель на заході і півночі Казимир компенсував експансією на Схід, втрутившись у боротьбу за Галичину і Волинь, де в 1340 році боярами був отруєний король Русі Юрій II Болеслав з династії П'ястів, зі смертю якого корона перейшла до його зятя литовського князевича Любарта Гедиміновича.
За допомогою угорського воєводи Вілерма Казимир захопив Перемишель і Львів, але взимку 1341 року лідер боярсько-олігархічної верхівки Галичини і її фактичнй правитель воєвода Дмитро Дедько за підтримки татар здійснив походи у Польщу та Угорщину, що змусило Казимира ІІІ замиритись із Любартом і в 1344 році визнати владу литовців на Волині та Галичині в обімін на їх підтримку у війні проти сілезького Ратиборське князівства.
Проте, після поразки князів Ольгерта і Кейстута у 1348 році в битві із Тевтонським орденом біля Ковно і несподіваної смерті Дмира Детька, Казимир III уклав союз із Чехією та Угорщиною і в 1349 році захопив Львів і Галич. За щорічну данину він отримав від Золотої орди право на всю Галичину і Холмщину й розпочав завоювання Волині, змусивши князя Волинського Любарта Гелиміновича визнати себе васалом Польщі.
По смерті Казимира ІІІ в 1370 році королем Польщі і Русі став його племінник угорський король Людовик I Великий з династії Анжу. Мало цікавлячись своїми північними володіннями, він передав їх в управління своїй матері Єлизаветі Польській (сестрі Казимира), а Галичину — сілезькому князю Владиславу Опольчику. У грудні 1378 року Людовик передав Руське королівство своїй дочці Марії, яка по смерті батька стала королевою Угорщини, всі монархи якої до падіння Австро-Угорщини на початку ХХ століття на відміну від королів Польщі (яка відійшла другій дочці Людовика Ядвизі, майбутній дружині Владислава II Ягайла) титулувались королями Галичини та (Во)Лодимирії.
Боротьба за галицько-волинську спадщину між П'ястами і Гедиміновичами тривала до 1392 року і завершилась її розділом — Галичина, Холмщина, Белзьке князівство і Поділля відійшли до Польського королівства, а Волинь — до Великого князівства Литовського, коли вони вже входили до єдиної держави Речі Посполитої.