Через три роки після проголошення Темучіна Великим ханом монголів з титулом «Повелитель Всесвіту» він розпочав завоювання Північного Китаю і сусідніх держав і до 1215 року підкорив весь Північний Китай та Корею, до 1221 року — Хорезм, Бухару, Самарканд, Афганістан. 1223 року Чингізхан відрядив військо до Кавказу й степів Причорномор'я, яке отримало перевогу над руськими князями і половцями у битві на Калці, але при поверненні на схід було поввністю розбите у Волзькій Булгарії.
Напередодні війни з Державою тангутів, яка контролювала частину Великого шовкового шляху, 63-річний Чингізхан розділив свою імперію між синами і в 1224 році призначив своїм спадкоємцем Угедея, Чагатаю надав в управління Середню Азію, а Джучі — Західний Сибір, Кипчацький степ і Хорезм.
По смерті Джучі в лютому 1227 року, за півроку до смерті свого батька, улус був поділений між його синами: старшому Орда-Ічену дістались землі Північного Семиріччя (т. зв. «Біла Орда», нині — Східний Казахстан і Північна Киргизія), Батию — Хорезм, Поволжя і Дон («Жовта або Золота Орда»), молодшому Шайбану — Західний Сибір і низів'я Сирдар'ї («Синя Орда»).
Під час Західного походу у 1236-42 роках Батий підкорив Волзьку Булгарію, Рязанське, Московське, Тверське, Володимиро-Суздальське, Київське князівства, Північний Кавказ, Крим і центром Золотої Орди стало Нижнє Поволжя, де в 1250 році Батий заснував місто Сарай-Бату, котре стало столицею улусу. У 1251 році в Каракорумі Великим ханом був проголошений племінник Батия Мунке, разом з яким вони знищили нащадків Чагатая та Угедея і розділили їх володіння.
По смерті Батия в 1256 році того ж року помер його спадкоємець син Сартак, а наступного — внук Улагчі, і влада у Золотій Орді перейшла до брата Батия Берке. Він першим із монгольських правителів прийняв іслам, продовжив політику брата на збереження цілісності та самостійності улуса, в якому за його правління почали розбудовуватись міста, а на керівні посади були запрошені високоосвчені вихідці з Ірану та Середньої Азії. Зі смертю Берке в 1266 році новим ханом Золотої орди став внук Батия Менгу-Тимур, який через три роки на курултаї в долині ріки Талас домовився з ханом Чагатайскього улуса Бораком про спільну боротьбу проти Великого хана Монголії Хубілая, котрий правив у Китаї, і взаємне визнання себе незалежними правителями.
Як єдина держава Золота Орда проіснувала до середини XIV століття, коли правителі її улусів, прагнучи більшої незалежності, спровокували громадянської війни. Це ослабило державу, котра не змогла протистояти походу Тамерлана у 1391-96 роках і за п'ятдесят років розпалась на Сибірське, Узбецьке, Казанське, Астраханське, Кримське, Казахське ханства та Ногайську Орду, а зі смертю хана Кічі-Мухамеда в 1459 році повністю припинила своє існування. Її спадкоємницею стала Волзька Орда зі столицею в Сарай-Берке, яку у 1502 році підкорило Кримське ханство, і золотоординська гідність перейшла до кримських ханів.
Коментарі
Дивіться також
• Смерть Чингізхана, 1227
• Облога Києва монголами, 1240
• Хубілай — Великий хан Монголії, 1260
• Московське князівство, 1263
• Китайська династія Юань, 1271
• Зародження Османської імперії, 1299
• Битва на Синіх Водах, 1362
• Тамерлан — емір Турана, 1370
• Тохтамиш — хан Золотої Орди, 1380
• Кримське ханство, 1441