Зародження інквізиції почалося ще в перші роки християнства, коли в обов'язки єпископів входив пошук і покарання відступників від догм церкви. З визнанням християнства державною релігією Римської імперії до церковних покарань (найвищим з яких було відлучення від церкви) стали додаватись і цивільні, а з XI століття, коли церковні ієрархи досягли значної могутності, проти єретиків стали застосовуватись і насильницькі заходи, включаючи конфіскацію майна і спалення на вогнищі.
До початку XII століття в ряді країн Західної Європи, особливо на півдні Франції, півночі Італії і деяких землях Німеччини набули поширення духовні чернечі громади, які, визнаючи Євангеліє, заперечували легітимність ієрархів Римської церкви і ряд її догматів і таїнств, церковного землеволодіння і десятини, закликали повернутися до християнства апостольських часів. До початку XIII століття ці громади перетворилися в церковні інституції, найбільшими з яких були церкви катарів (або альбігойців), які на півдні Франції та півночі Італії утворили по 5 єпископств і користувались підтримкою світської влади.
В 1179 році Третій Латеранський собор засудив катарську єресь, через 5 років вона була кваліфікована як державний злочин, а в 1209 році пап Іннокентій III закликав до хрестового походу проти катарів, війна проти яких була дуже жорстокою і супроводжувалася масовою різаниною мирного населення і спаленням сотень єретиків на вогнищах. Для їх виявлення і покарання папа римський Іннокентій III в 1215 році запровадив спеціальний церковний суд, який мав допомагати світським властям у справах розслідування єресей.
Після повного придущення катарів у 1229 році папою Григорієм IX на Тулузькому соборі було затверджено утворення Єпископської інквізиції, яка згодом була перетворена на Папську, а керування інквізицією на різних рівнях здійснювалось монахами домініканцями та францисканцями. З 1252 року папа Інокентій IV дозволив застосовувати тортури, хоча найжорстокіші з них застосовували світські суди, котрим передавались єретики, які не відмовлялись від своїх переконань.
В 1478 році з дозволу папи римського Сикста IV в Іспанії був запроваджений Трибунал священної канцелярії — власний релігійний суд, відомий як Іспанська інквізиція, покликана забезпечити канонічність віри новонавернених, особливо євреїв та мусульман, змушених прийняти католицтво з перемогою Реконкісти, яких стало особливо багато після прийняття в 1492 році Альгамбрського едикту, що наказував євреям Іспанії у тримісячний термін або хреститися або залишити межі країни. Іспанська інквізиція послужила зразком для італійських та французьких інквізиторів, з часом проникла в Нідерланди (1522), де стала однією з причин Нідерландської революції, та Португалію (1536), звідки поширилася на її колонії в Ост-Індії.
Питання про кількість жертв інквізиції залишається відкритим. Церковний суд не виносив і не виконував вироків, а лише розслідував прихильність підозрюваного до єресі, ступінь його переконаності в ній, після чого він міг бути виправданий або передаваний цивільному суду, який і визначав покарання. Якщо єретик розкаювався і зрікався своїх поглядів, то ступінь покарання могла бути різною — від публічного каяття до ув’язнення. Лише переконані у своїх поглядах відступники (з точки зору католицької церкви) піддавалися аутодафе і спаленню на вогнищі. Згідно деяких архівів за 140 років активної діяльності Іспанської інквізиції, яка вважається найжорстокішою, вона розглянула справи 49 — 87 тисяч осіб, 930-1300 з яких було страчено; по всій же Європі інквізицією було страчено від 3 000 до 5 000 осіб. Найвідомішими жертвами інквізиції є Орден тамплієрів, Жанна Д'Арк, Жиль де Ре «Синя Борода», Джордано Бруно, Галілео Галілей.
Іспанська інквізиція остаточно припинила свою діяльність лише 15 липня 1834 року, а останнє аутодафе було проведене у Валенсії вісім років перед тим. Трохи раніше інквізиція була ліквідована в Португалії, Франції і революціями в Латинській Америці. У німецькомовних країнах вона не знайшла особливого поширення і фактично припинила свою діяльність ще в часи Реформації, натомість тут, як і в інших протестантських державах, набуло поширення полювання на відьом і чаклунів.
Ще в 1542 році Папська інквізиція була трансформована в Конгрегацію Римської і Вселенської Інквізиції, якій були підпорядковані всі місцеві інквізиції, з правом діяти по всьому світу. З часом вона перетворилася на вищу богословську інстанцію з питань віри і канонічних дій, рішення якої були обов'язкові для всієї католицької церкви; з 1908 року спочатку як Конгрегація Священної Канцелярії, а згодом — Конгрегація Доктрини Віри, вона діє й по сьогодні.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• Альбігойський хрестовий похід, 1203
• Розпуск ордену тамплієрів, 1312
• Паризький суд над Талмудом, 1240
• Страта Жиля де Ре, «Синьої Бороди», 1440
• Великий інквізитор Томас Торквемада, 1483
• 95 тез Мартіна Лютера, 1517
• Створення ордену єзуїтів, 1540
• Аугсбурзький релігійний мир, 1555
• Страта Джордана Бруно, 1600
• Зречення Галілео Галілея, 1633