Після падіння Західної Римської імперії північне узбережжя Лігурійського моря була спустошена набігами готів і герулів, згодом увійшло до складу Візантії, а в 641-43 роках було завойоване лангобардським королем Ротарієм, який заснував Лігурійське герцогство. Чернецтва, засновані в регіоні, сприяли розвитку сільського господарства і з часом колишня грецька колонія, а пізніше — римське поселення Генуя, де за візантійців був заснований вікаріат, перетворилось на портове місто, через яке велась активна міжнародна торгівля. Розграбоване у 934-35 роках військами Фатімідського халіфату, за короля Італії Беренгара II воно стало центром Генуезької марки, підпорядкованої міланському маркграфу Оберту I.
Після проголошення Священної Римської імперії Генуя, формально перебуваючи під владою імператора, управлялась місцевим єпископом, а з 1005 року — колегією консулів, які щорічно обирались на зборах городян прямим голосуванням усіх чоловіків віком від 16 до 70 років. Це привело до протистояння між знатними родинами міста за якомога більший вплив на прийняті колегією рішення, і у подальшому їх представники та колишні консули утворили Консиліум (Сенат), який мав право вето на рішення консульської ради.
З часом Генуя поширила свій вплив на інші міста Лігурії, П'ємонту і Сардинії, завойованої в 1015-16 роках під час спільних з Пізою морських походів проти сарацинів, та Корсику, які також делегували своїх консулів і представників до Сенату, створивши таким чином справжню республіку, яка іменувалась Об'єднання Комун.
В роки Хрестових походів генуезцями були створені колонії на Близькому Сході, островах в Егейському морі, Сицилії і в Північній Африці, до середини XIII століття вони поширили свій вплив на Босфорську протоку, чорноморське узбережжя та Крим, і після перемог в 1284 році над Пізанською республікою за панування на Тірренському морі і в 1298 році у битві біля острова Курцоле над своїм основним конкурентом у Середземномор'ї Венецією Об'єднання Комун досягло зеніту своєї могутності.
Швидке збагачення Генуї стало причиною появи нової впливової аристократії, яка, спираючись на підтримку Папської держави, виступила за вихід з-під впливу Священної Римської Імперії. Це привело до тривалого періоду політичної нестабільності, для врегулювання якої 24 вересня 1339 року були проведені перші вибори глави держави, на яких переміг представник пронімецької партії Сімоне Боккангра. На венеційський манер він став іменуватись дожем і правив до 25 грудня 1345 року, коли його змінив Джованні ді Мурті, на правління котрого припала епідемія чуми, яка, як вважається, поширилась Європою з генуезької колонії Кафа (нині — Феодосія), і стала причиною смерті до 40% населення Генуї, включаючи й самого дожа.
Епідемія і поразка у 1379 році в понад столітній війні від Венеції стали причиною поступового занепаду Генуї — вона втратила Сардинію, всі колонії у Причорномор'ї, Малій Азії та на Близькому Сході і в середині XV століття стала беззахисною у війні Франції та Арагону за Італію, перебуваючи під постійною окупацією однієї з них або їх сателітів. Лише в 1527 році генуезькому адміралу Андреа Доріа за підтримки Священної Римської імперії вдалось відновити незалежність Генуї під протекторатом Габсбургів.
Проведеними Доріа реформами з довічного до дворічного був скорочений термін повноважень дожів, які стали обиратись не на прямих виборах, а членами Великої Ради з числа предтавників найшанованіших родин. Завдяки кредитам, наданим генуезькими банкірами імператору Карлу V, зокрема для фінансування його ініціатив в іспанських колоніях в Новому Світі, Генуя пережила період нового злету.
Після повного відновлення незалежності в 1580 році вона змінила назву на Ясновельможна Республіка Генуя і протягом наступних віків діяла як союзник іспанської корони, після занепаду якої почався і занепад Генуї — в 1755 році вона втратила Корсику, а в в 1797 році була окупована революційною армією Наполеона Бонапарта, який перетворив Генуезьку республіку спочатку на французький протекторат під назвою Лігурійська республіка, а в період імперії приєднав до Франції в якості звичайного департаменту.
Після остаточної поразки Бонапарта рішенням Віденського конгресу Генуезька республіка була приєднана до Сардинського королівства, до якого увійшла 3 січня 1815 року на правах герцогства.
Коментарі
Дивіться також
• Падіння Західної Римської імперії, 476
• Ясновельможна Республіка Венеція, 697
• Папська держава, 754
• Римська імперія Оттона Великого, 962
• Єрусалимське королівство, 1099
• Флорентійська республіка, 1115
• «Книга Чудес Світу» Марко Поло, 1271
• Захоплення замку Монако, 1297
• Створення Сардинського королівства, 1324
• Перша Італійська Республіка, 1946