На момент загибелі батька в 945 році Святослав, згідно давньоруського літопису, — єдиний син київського князя Ігора і княгині Ольги, був трирічною дитиною. Вихований у дружинному середовищі як ревний язичник, він прийшов до влади, імовірно, близько 961 року, коли завадив наміру матері хрестити Русь, унеможлививши місію єпископа Адальберта Магдебурзького. Амбіційно налаштований, войовничий і з мрією про підкорення нових земель, у 964 році Святослав, як ствержує «Повість минулих літ», здійснив похід на східнослов’янське плем’я в’ятичів у басейні Оки, наступного — захопив хозарську фортецю Саркел на Нижньому Дону (в районі нинішнього Цимлянська, Ростовської області РФ) та підкорив племена ясів та касогів у Прикубанні.
Деякі джерела, зокрема арабські, до цього періоду відносять похід русів Волгою і захоплення хозарського міста Семендер (на території сучасного Дагестану) та столиці каганату Ітиль (в низів'ях Волги), в якому, імовірно, Святослав участі не брав, перебуваючи у цей час у Болгарії, де разом з царем Борисом, щойно звільненим з константинопольського полону, і однією з печенізьких орд та мадярами створив антивізантійську коаліцію проти імператора Никифора Фоки.
У 970 році їх 30-тисячна армія вдерлася до Фракії, де під Аркадіополем (нині — Люлебургаз у Туреччині) вступила у бій з втричі меншим військом полководця Барди Скліра. За руським літописами Святослав переміг греків, дійшовши до стін Константинополя, і взяв данину не лише на живих, але й на загиблих воїнів, а за візантійськими — зазнав нищівної поразки і з залишками армії був змушений відступити до Дунаю.
У квітні 971 року воєнну кампанію проти Святослава очолив особисто імператор Іоанн Цимісхій: його армія захопила Преслав, де полонила Бориса II, після чого з суші і Дунаю взяла в облогу Доростол. Зазнавши кількох поразок у спробах вирватись з оточення, і втративши, згідно «Історії» Лева Диякона, більше 20 тисяч воїнів, 25 липня Святослав був змушений визнати поразку — в обмін на обіцянку більше не піднімати зброю проти Візантії 22 тисячі його воїнів отримали двомісячний запас хліба і право вільного повернення на Русь.
Після голодної зимівлі в гирлі Дніпра частина руського війська, очолювана воєводою Свенельдом, вирушила до Києва суходолом, а решта — на човнах Дніпром і загинула разом із Святославом у березні 972 року, атакована печенігами біля одного з порогів.
У 977 році між синами Святослава почалась братовбивча війна, в ході якої загинув Олег Древлянський, а Володимир був змушений тікати з Новгорода «за море». Повернувшись наступного року з варязьким військом, він повернув владу у Новгороді, захопив Полоцьк і, підступом вбивши викликаного на переговори Ярополка, 11 червня 978 року посів київський престол.
Коментарі
Дивіться також
• Похід русів на Царгород, 860
• Київський князь Ігор Старий, 912
• Хрещення княгині Ольги, 957
• Володимир — князь київський, 978