Після того, як в кінці 660-х років під натиском хозар Велика Болгарія хана Курбата припинила своє існування, п'ятеро його синів очолили кожен власну орду, з якими рушили на завоювання нових земель. Один з них, Аспарух, дістався устя Дунаю, де, здолавши аварів, і розселив свій народ.
Влітку 680 року візантійський імператор Костянтин IV, занепокоєний загрозою північному кордону країни, вислав проти болгар війська, одна частина яких рушила суходолом через Фракію, а інша — морем і висадилась в Онгалі, північніше гирла Дунаю. Незважаючи на значну чисельну перевагу, візанійці зазнали поразки — війська, що висадились з кораблів, застрягли в болотах і були змушені рятуватись втечею, а загони, які рухались з півдня, були розбиті. Переслідуючи їх, болгари переправились через Дунай і досягли території сучасного міста Варна.
У 681 році війська Аспаруха почали здійснювати регулярні набіги у Фракію, і, знову переправившись через Дунай у кількості понад 50 тисяч чоловік, зайняли південний берег його гирла (Добруджу), що змусило Костянтина IV укласти з ними мирний договір і погодитись на виплату щорічної данини. Ця подія вважається офіційним визнанням болгарської держави, першої з варварських, що виникли на території Візантії. Території, зайняті болгарами, хоча й формально належали Візантії, були заселені слов'янами, а греками було колонізоване, в основному, узбережжя Чорного моря. Здолавши слов'янські племена із об'єднання "Союз семи племен", Аспарух зобов'язав їх платити данину і захищати західний кордон своєї держави від аварів, і уклав договір з племенем северів, які охороняли південь. Столицею Болгарського Царства стало місто Пліска.
На початку IX століття хан Крум розгромив аварів та візантійців, розширивши кордони на півночі до Тиси та Дністра, а на півдні — гір Родопи. Його спадкоємцям вдалось вийти до Середземного та Іонічного морів, ставши реальною загрозою для Візантії. У 865 році хан Борис прийняв християнство, що сприяло політичному визнанню Болгарії в Європі та формуванню болгарської нації. Апогею політичного, територіального і культурного розквіту Болгарське царство досягло за правління Симеона Великого (893—927 рр.) — були підкорені Сербія, Македонія, Південна Фракія, площа країни досягла 815 тис. кв. км з населенням понад 4 мільйони чоловік.
Занепад Болгарії почався в 968 році, коли київський князь Святослав захопив північно-східну частину країни, включаючи фортецю Доростол (нині — Сілістра) на Дунаї та столицю Болгарського царства Преслав. Через 50 років візантійські війська повністю підкорили Болгарське Царство, ліквідували державність, зберігши лише певну автономію Болгарської православної церкви. Друге Болгарське царство виникло в 1185 році після антивізантійського повстання і проіснувало до 1396 року, коли було завойоване Османською імперією.
Коментарі
Дивіться також
• Аттіла — каган гунів, 434
• Аварський каганат, 568
• Велика Булгарія кагана Кубрата, 632
• Беласицька битва, 1014
• Падіння Візантійської імперії, 1453
• Третє Болгарське царство, 1908