З ослабленням імперії під навалою варварів на початку V століття римські легіони залишили Британію, на яку стали переселятись германські племена, витіснені з Центральної Європи гунами. Почавши як найманці бритів у їх війнах зі скотами та піктами, з часом англи, сакси і юти перетворились на самостійну військову силу, достатньо потужну, щоб у другій половині V століття потісни бритів вздовж західних і південних узбережь Британії, де заснували власні королівства, відомі як саксонські Сассекс, Вессекс і Ессекс, ютський Кент і англійські Берніція, Дейра і Мерсія. Їх експансія на Захід була зупинена на кілька десятиліть лише після поразки орієнтовно у 500 році від об'єднаних кельтських племен у напівлегендарній битві при горі Бадон.
Вкрай невдала війна правителів Берніції з бритами тривала до кінця VI століття і кардинально змінила свій хід у 593 році, коли по смерті короля Іда і його шести синів на престол зійшов його внук Етельфріт. У 600 році він на голову розбив бритів у битві біля Катерика, у 603-у — скотів з держави Дал Ріада (на північний захід від Берніції), після чого, імовірно у 604 році, підкорив сусіднє англійське королівство Дейра, вигнавши брата своєї дружини короля Едвіна. Об'єднана держава з часом отримала назву Нортумбрія (від давньоанглійського Northymbre — північніше ріки Гамбер, що була природнім водорозділом з королівствами півдня Англії).
У 614 році Етельфріт закріпив свій успіх переконливою перемогою над бритами у битві біля Честера, що мала величезне значення для подальшої історії, оскільки призвела до поділу суцільної території розселення бритів і їх поступового витіснення в Бретань (сучасна Франція) і на Піренеї.
Через два роки проти Етельфріта війною пішов Редвальд, король Східної Англії, де знайшов прихисток вигнаний Едвін. Після загибелі у 616 році Етельфріта в битві біля ріки Айдл, Едвін зайняв престол Нортумбрії, того ж року захопив бритське королівство Елмет, а в 624 році — англійське королівство Ліндсі. Прагнучи укласти союз з Кентом, він одружився з сестрою короля Едбальда, задля чого 12 квітня 627 року у своїй столиці Еофервік (нині Йорк) разом із найближчим оточення прийняв хрещення. Як один з найсильніших правителів Британії Едвін продовжував експансію на захід, допоки 12 жовтня 633 року не загинув у битві з союзним військом бритів з Вельсу і саксів з Мерсії в болотах ріки Айдл (в Елметі).
По смерті Едвіна Нортумбрія знову розпалась на два королівства, престоли в яких посіли його династичні суперники сини Етельфріта, і була об'єднана в 634 році за короля Освальда Святого. Як самостійна держава вона проіснувала до 867 року, коли була захоплена Великою язичницькою армією вікінгів, а після їх вигнання у 927 році була підкорена королівством Вессекс короля Альфреда Великого.
Коментарі
Дивіться також
• Альфред Великий — перший король Англії, 871
• Датське завоювання Англії, 1013
• Нормандське завоювання Англії, 1066