Рухаючись із району Каспійського моря, племена гунів у кінці IV століття підкорили аланів та більшість племен остготів, булгар, герулів, антів, сарматів, що проживали в Причорномор'ї, і досягли Паннонії (територія сучасної Угорщини і, частково, Австрії). На момент смерті вождя гунів Балтазара в 390 році їх держава, яка простягалась від Кавказу до низів Дунаю, стала управлятися спільно вождями Донатом (східна частина) і Улдіном (західна), син якого Ругіла очолював війська гунів, що отримали статус федератів Західної Римської імперії, у боротьбі з германцями і був достатньо впливовим, щоб змусити римського імператора Валентініана III зробити римського полководця Флавія Аеція правителем Галії, а імператора Східної Римської імперії — платити йому данину.
По смерті Ругіли в 434 році, влада над племінним союзом гуннів на короткий час перейшла до його брата Мундзука, а по його смерті того ж року, — до його синів Бледи і Аттіли. Брати правила разом, кожен маючи своє військо і свою територію, і в 435 році змусили Східну Римську імперію подвоїти суму щорічної данини, що не завадило їм продовжувати набіги на ослаблену війнами, голодом і землетрусами Візантію протягом наступного десятиліття.
Бледа помер у 445 році за невідомих обставин і Аттілі за два роки вдалось запобігти розпаду величезної держави гунів, після чого він здійснив ще один похід проти Візантії — гуни дійшли до Фермопіл і лише фортечні мури Константинополя (гуни не уміли штурмувати міста) врятували його від захоплення; хвороба Атілли змусила його завершити похід в 449 році підписанням угоди про виплату Східною Римською імперією щорічної данини у майже тонну золота.
Добрі стосунки із Західною Римською імперією, які зберігались весь цей час, припинились в 450 році, коли Юста Гонорія, сестра імператора Валентиніана III, вислана у Константинополь за любовний звязок з придворним чиновником, надіслала Аттілі перстень і лист з проханням врятувати її від заручин з літнім сенатором. Сприйнявши це по-своєму, Аттіла оголосив Гонорію своєю нареченою і зажадав половину Західної Римської імперії як придане. Отримавши відмову, весною 451 року гуни розпочали похід у Галію — були захоплені міста Мец, Трір, Кьольн, Реймс і лише коли в облогу був взятий Орлеан, спільні війська римлян під керівництвом Флавія Аеція і вестготів короля Теодоріха змусили Аттілу відступити.
Влітку наступного року Аттіла здійснив похід в Італію — перейшовши Альпи, він зруйнував Аквілею, найбільше місто Адріатики, захопив Тіцинум (сучасна Павія) і тогочасну столицю Римської імперії Медіоланум (сучасний Мілан). Наближення військ візантійського імператора Маркіана і поширення чуми серед гунів змусили їх відступити і до своєї смерті в 453 році Аттіла здійсни ще один, невдалий, похід у Галлію.
Помер Аттіла у свою чергову шлюбну ніч за нез'ясованих обставин — чи то засьорбнувшись кров'ю від крововиливу після бурхливо проведеної ночі, чи то був заколотий своєю молодою дружиною. Новим каганом гуннів став син Аттіли Ернак, але вожді варварів, що раніше корились його батькові, підняли повстання і в 454 році король гепідів Ардаріх розбив гуннів під час битви на ріці Недава (Паннонія), після чого вони були витіснені за Дунай. Ніколи не маючи повноцінної держави, гунни, які ще до Аттіли були багатонаціональним політичним об'єднанням, не змогли зберегти свою єдність та ідентичність і розчинились серед інших кочових племен Північного Причорномор'я і Балкан, зокрема протоболгар, які в 463 році здолали їх в в Дніпро-Донському межиріччі.
Коментарі
Дивіться також
• Битва на Каталунських полях, 451
• Падіння Західної Римської імперії, 476
• Теодоріх Великий, 526
• Аварський каганат, 568
• Епоха Вікінгів, 793
• Карл Великий — імператор Заходу, 800
• Чингізхан — Великий хан Монгольскої імперії, 1206
• Тамерлан — емір Турана, 1370